Напочатку листопада у соцмережах розлетілися жахливі фото худезних мертвих цуценят із калуського притулку для тварин. «Це не фільм жахів, не шкуродерня – це, на превеликий жаль, реалії нашого притулку. Лише за тиждень там загинуло 12 собак, за останні місяці – кілька десятків», – так починався допис…
Інфекція байдужості
На це повідомлення одразу ж жорстко відреагували волонтери з франківського «Дому Сірка». «Маючи державну землю, фінансування, зарплати, чого ми роками не можемо добитись… Через невігластво залишають тварин вмирати в муках і складають на купу, як сміття», – такою була реакція. Франківці пообіцяли втрутитися, бо, виявляється, вже тривалий час, окрім утримання свого приватного притулку в Загвізді, помагають ще й калуському. Керівник «Дому Сірка» Наталя Когут якраз збиралася в Калуш. Їдемо разом.
Поїздка починається з гіперпаркету, там вишукуємо бойлер і два обігрівачі для стерилізаційної кабінки в тому притулку. На ходу Наталя розказує.
«Почалося з інтернет-ресурсу, нам кинули повідомлення з посиланням на історію волонтера, який побував там уночі, сфотографував це все і описав, – каже вона. – Ми були там за кілька днів, питали прибиральників, що сталося, казали, що це був свіжий завіз цуциків і туди ж додали цуценят, які були інфіковані та позаражували інших. Скоріше за все, то парвовірус, тому що за такий короткий час тільки він може вбити всіх. За добу загинули 12 собак».
Вірус дуже страшний, додає Наталя, та якби було вчасне лікування, то хоча б 30 % собак вижили. Цього не зробили – чи то через незнання, чи просто не хотіли возитися.
Проблема значно глибша, далі додає Когут, адже до того притулку є вільний доступ, будь-хто може підкинути собак, цуцики розповзаються, підхоплюють інфекції від дорослих тварин, бо ті хоч і вакциновані, але все ж є переносниками. А за правилами нових собак мали б тримати два тижні у карантині… Правила елементарні, але виходить, що комунальному притулку вони не під силу.
Хто такий Войтек
Поки їдемо, Когут розказує з чого у них почалася співпраця з притулком у Калуші.
«Це був сенбернар Сіма, я тоді була на заробітках в Італії, побачила її в інтернеті і дуже захотіла забрати, – розповідає Наталя. – Собака важила 22 кг при нормі 60! Я приїхала у січні й першим ділом поїхала у притулок, там дійсно було жахливо, пси худі, дуже багато з демодекозом – це підшкірний кліщ, багато без лап… Ми з першого разу забрали сім тварин, Сіму мені не дали, був конфлікт із волонтером-куратором».
Але всіма правдами й неправдами вона пса таки забрала, стали лікувати – у Сіми були пухлини. А десь за три місяці знайшлися її перші господарі. «Собаку привезли з Чехії, вона жила у сім’ї в Калуші п’ять років, а потім загубилася й вони чотири роки її шукали. У неї був чіп під шерстю, таким чином ідентифікували. Довелося віддати», – зітхає Наталя Когут.
Але відтоді стали помагати притулку. Виявляється, що «Дому Сірка» ще дуже допомагає такий пан Войтек. Когут сміється, мовляв, прізвища навіть не питайте, не пам’ятає. Він – уродженець Франківська, виїхав спочатку до Канади, а зараз живе у Варшаві. Про себе каже, що просто пенсіонер, який дуже любить песиків. «Він утримує нас щодо притулку десь на 80 %, – говорить Наталя. – А коли приїхав сюди в лютому, то я попросила його помогти у Калуші, бо в них була дуже критична ситуація».
Поляк помагав – м’ясом, крупами, а ще поставив перед дирекцією КП «Екосервіс», якому підпорядковується притулок, вимогу – зробити стерилізацію тварин. «У них був недороблений вагончик для стерилізації, сказали – треба кошти, – пояснює Когут. – Войтек сказав, що поможе. Ми взяли лікарку з Франківська, вона стерилізувала, за це теж платив практично він».
А з весни став доплачувати по 250 грн. працівникам притулку – з умовою, що ті мають вигулювати псів, які закриті у вольєрах, добре чистити, годувати.
До речі, той жахливий пост пан Войтек уже бачив і зараз припинив доплати. Минулого тижня навіть приїздив до дирекції «Екосервісу» і мав з ними розмову. Казав, що доплати поновить, тільки якщо його умови будуть виконані.
«Він у своєму житті помагав дуже багатьом людям, – каже Когут. – Але були й такі, що на цьому наживалися. А його якщо раз підведеш – все, розмова закінчена».
Просто робота
Нарешті, доїжджаємо до притулку, за машиною зразу ж женеться ціла купа псів, решта гучно гавкає у вольєрах. Вивантажуємо подарунки, а працівники притулку беруться скаржитися на той допис у мережі. І ніби прибирають вони справно, і собаки гуляють, ну померли пару – таке буває. Пси труться до ніг, та враження гнітюче – собаки, які не у клітках, бігають, де хочуть, якесь сміття порозкидано, миски з чимось дивним, схожим на кашу з червоним буряком.
Когут очевидно не хоче загострювати конфлікт, каже, що доплату обіцяють повернути, лиш виконайте умови – от, зробіть графік вигулу собак з кліток. Ті починають довго пояснювати, чому графік – це неможливо.
Ветеринарний лікар притулку Леся Лучко, якій найбільше дорікали за загиблих тварин, коли дізналася, що ми з преси, спочатку говорити не хотіла. Але все ж…
«Я не приховую ні від кого, що у мене ситуація з цуценятами важка, тут нема приміщення, де б їх можна було утримувати, – пояснює вона. – Наскільки я знаю, вони мають утримуватися в теплому приміщенні, їсти по 2-3 рази, але в мене цього нема. Я кожного, хто привозить мені цуценят, попереджаю, що в мене вони гинуть. Якщо мені кажуть, що я їх не колю… мені не шкода ліків для тої собаки, але якщо людина вважає, що я поганий лікар, я її не переконаю».
За словами Лучко, просто у притулку все складно – треба більше робочих, які б доглядали, та й вона, крім ветеринарного догляду, має ще й крупи закупляти, на скарги відповідати. «Тобто все це державне…», – якось безпорадно додає лікар.
Якраз на той момент на територію заїжджає таксі, привезло одну з працівниць. Навіщо йому було проїжджати ще тих пару метрів від брами – не відомо. Так само, як і чому це дозволено. Собаки звично обступили машину, а далі – дикий вереск, невеличкий чорний песик потрапляє під заднє колесо, перебита задня нога. Нам нічого не лишалося, як забрати до Франківська. Витягувати малечу доведеться волонтерам. У них робота не державна.
