«Тапаром малишка Дрю
Ізрубіла мать сваю.
Как прішол дамой атєц,
І єму настал капєц».
Амєрєканская дєцкая пєсєнка.
Давно я такого трешу не читав, як інтерв’ю з Дрю на «Українській правді». Самі здогади, «я так думаю» і фейки, виссані з пальця. Липецька фабрика під арештом, але Дрю думає, що «Порошенко досі нею керує». Якщо так виглядає журналістське розслідування, то вибачайте, пише Юрій Винничук на порталі Збруч.
А звинувачення української влади та й самого президента у вбивстві Павла Шеремета – це взагалі блюзнірство. Що такого страшного для влади написав Шеремет? Може, вірш «Убий підараса»?
Оно Лещенко спокійно мочить владу – і живий, дай му, Боже, здоровля. Ніхто йому не те що міну, а й коров’ячого кізяка під дупу не підклав.
Щодо наступу на свободу слова, то можна з цього лише реготати – безліч сайтів, газет і телеканалів критикують владу, і не просто критикують, а грають в хвіст і в гриву та ще й безпардонно брешуть, поширюючи фейки.
Читайте: Юрій Винничук: Пуголовки і лелеки
А саме оте Дрю? Гадаєте, воно живе в Америці? Ні, воно живе в столиці «найкорумпованішої країни світу». І теж безборонно мочить Порошенка. Правда, щоб надати собі більшої ціни, розповідає, як він щодня міняє свій маршрут, як одного дня плуганить пішки, другого їде в трамваї, третього – в автобусі, четвертого – в метро, а п’ятого летить хіба на мітлі. Такий собі невловимий Джо. Чому невловимий – бо нафіг нікому не потрібний.
Звичайний собі ґрантоїд, який робить лише великі хвилі там, де йому платять. І хоч не жив в Україні за часів Януковича, радо порівнює його режим із «режимом» Порошенка.
Зате «В нашей базе данных информации непосредственно на Путина нет, и я сомневаюсь, что его имя когда-нибудь появится в какой-либо базе данных», – заявив він колись.
Читайте Юрій Винничук: На шляху до домінуючої нації
Але два роки тому Дрю зробив кілька гучних заяв, що готує серію публікацій проти російського керівництва, зокрема проти Путіна. При цьому нахвалявся, що його викриття переверне світ! Обіцяв, що Пєсков буде працювати понаднормово в нічну зміну, бо такі страшні сенсації чекають на нього.
І що? Гора дулась, дулась і народила хирляву мишку. Мишка пискнула, але світ не перевернувся. Більшість із того, що накопав Дрю, було давно відомо. В Росії це взагалі нікого не зацікавило.
Найвеселіше в цій публікації – коментарі ботів, які налетіли з усіх боків. Більшість акаунтів – фікція, а якщо не фікція, то бачимо якого-небудь нещасного пенсіонера, з вигляду типового комуняку.
І отак починається Велика Вітчизняна Інформаційна Війна. Власне, вона вже триває, але я б вважав за її початок той історичний день, коли Юля Тимошенко створила свій власний акант на Фейсбуку.
Тут лунають фанфари, литаври і бубни. А Ніна Матвієнко співає гімн.
Читайте Юрій Винничук: Месії з Росії
Це справді історична подія, яка вартує книги рекордів Гіннеса. Бо за якихось нещасних два дні Юля здобула 175 тисяч фоловерів. Правда, стався конфуз. Коли допитливі читачі стали зазирати, а хто ж там вподобав нашу Юлю, то відкрили для себе чимало несподіванок. Дехто знайшов себе, хоча досі на цю сторінку не зазирав, та й любить Юлю як пес цибулю.
Почувши такі новини, зазирнув і я, грішний, у пошуках своєї вподобайки. Не було. А не було тому, що від усіх груп тікаю, як дідько від ладану, і викидаю з друзів тих, хто мене без мого відома приєднує.
Але знайшов я в Юлі понад 600 спільних друзів. Серед них чимало таких, кого знаю особисто, але ніколи не чув від них жодних сентиментів до Багині.
Думаю, треба перепитати в декого, чи справді він аж такий палкий прихильник червоного сердечка. І таки звернувся до доброго десятка. Як я й підозрював, вони всі до одного були щиро здивовані. І теж обурилися на ФБ.
Та найфеноменальніше чекало мене далі – коли я проглядав довжелезну стрічку прихильників Юлі, то виявив кількох уже покійних людей.
Читайте Юрій Винничук: Добрі справи
І це прекрасно! Люди з того світу не забувають підтримати нашу Юлю.
Такої вражаючої перемоги не здобував ще жоден лідер.
Інтернет на кожен цвинтар! – таке гасло я хочу бачити на білбордах нашої Юлі.
Після цього я не стримався і висловив на ФБ тиху підозру, що наша зубожіла і збомжіла Юля тупо купила акаунт якоїсь патріотичної групи, яка розросталася не один рік, з готовими вже прихильниками.
А сьогодні вранці вирішив знову провідати цю чудову сторінку. Так би мовити, детальніше вивчити священний список її потужної армії живих і мертвих.
І о жах! Вона в мене не висвітлювалася. Мені перехопило подих – невже закрили?
Але чи можна в таке повірити? І я не повірив.
Сумніву не було – це сталося! Мета, до якої я так довго йшов, здійснилася!
Читайте Юрій Винничук: Ти мені не дорогенька
Юлія наша Тимошенко мене забанила! А бодай тобі Дрю три ночі снився.
Для мене віднині її сторінка закрита.
Але ж ми не пальцем роблені, знаємо, як провідувати тих, кого забанили самі, і хто нас забанив. Заходимо з дупи-строни. Сторінка є. Все на місці.
Але! Опція зі списком прихильників – на замку. Все, більше ніхто не зможе зазирнути туди й перевірити, чи й він не фігурує в списку, або ж виявити якогось покійничка.
Зате є свіжі вподобальники, додані останнім часом – і, звісно ж, уже реальні. Більшість із них – голови районних організацій «Матьківщини». Хоча трапляються й такі унікуми, як якийсь Энджи Кпи. Думаю, що воно за звір. А там уся стрічка в Юлії. Нічого більше. Ні котика, ні песика, ні балалайки – суцільна непогрішима Юля з усмішкою від вуха до вуха і назад.
Читайте Юрій Винничук: Яйця з газом
Та це ще не все. Тепер ви навіть якби забажали зайти на її сторінку й обуритися, якого біса ви опинилися в списку її прихильників, або поцікавитися, яким чином можна за два дні нагуляти собі стільки фоловерів, то не зможете.
Спочатку вони здуру відкрили коментарі. Але як кинувся народ з’ясовувати, як таке чудо-диво могло статися, то відповідь не забарилася: всі коментарі були дбайливо вичищені.
І я собі думаю: так могла вчинити тільки справжня надія нації – Вана!
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.