За роки колоніалізму українська мова зазнала такої наруги, що й досі не може отямитися. Її вбивали не лише русифікуючи підручники і словники, її вбивали й фізично, розстрілюючи педагогів, письменників, мовознавців, інтелігенцію. Але навіть після здобуття Незалежності мова була стриножена і не розвивалася.
Наслідки того, наскільки закон про мову не виконувався, вилізли яскраво саме тепер, пише Юрій Винничук на порталі Збруч.
Нам брехали всі ці роки про українські школи по всій Україні, про навчання української геть у всіх навчальних закладах. А в результаті бачимо безліч дітей зі сходу, які не розмовляють українською. Зрештою, як і їхні не такі вже старі батьки.
Багато з цих біженців, яких Путін прийшов визволяти, потрапляючи за кордон цікавляться, де тут російська школа, і нарікають на бандерівців і націоналістів, які цю війну розв’язали.
За багаторічну присутність у владі антиукраїнської п’ятої колони у сфері освіти функціонування української мови зазнало трагічних руйнацій. Підручники писали різні пройдисвіти й неуки, які не мали б і на гарматний постріл наближатися до педагогіки. А закон про мову у нас найгірший з усіх, які є в Європі. Настільки незахищеної державної мови, як наша, нема ніде.
Закон Ківалова-Колісніченка, прийнятий у 2012 році, скасовано було аж у 2018-му Конституційним Судом. Хоч Рада відмінила його ще 2014-го, але ні в.о. президента Турчинов, ні обраний потім президентом Порошенко не підписали рішення про скасування закону. А суд займався його скасуванням аж три (!!!) роки.
Читайте Юрій Винничук: Картярська манія в Галичині
Щоправда, на ту пору скасування цього закону скидалося на спрямовану провокацію для картинки російського ТБ. Недарма потім вони волали, що Рада відмінила російську мову, а російські бойовики йшли воювати в Україну з метою її захищати.
Новий закон далеко не досконалий. Але й він викликав обурення меншин. Їхні вимоги, щоб держава оплачувала повне навчання у школах ба навіть у вишах на їхніх мовах, скидається на спробу загнати проблему в сліпу вулицю, аби в результаті все зосталося, як було, а саме українська мова не вивчалася.
Українська діаспора ніде в жодній країні не має аж таких преференцій. Угорці хочуть, щоб їхні діти навчалися винятково угорською мовою. А я б запитав: а де в Угорщині українські діти навчаються українською? І куди поділися українські села? Вони всі асимільовані, бо не тільки школи перевели на угорську мову, а й церковну службу. Так само різко змаліла кількість українських шкіл та й загалом українців у Словаччині, Румунії та Польщі. Зате у нас кількість поляків зросла, звісно, завдяки «карті поляка».
Щоб написати новий мовний закон, не треба далеко ходити – досить розглянути польський закон. І це закон не про МОВИ, а конкретно про ПОЛЬСЬКУ МОВУ.
Читайте Юрій Винничук: Гріховна їжа
Польський закон покликаний не лише охороняти мову, а навіть поширювати повагу «до регіоналізму і говірок, а також протидіяти їх атрофії». Законом утворено Раду польської мови, до її функцій входить і така цікава послуга, як затвердження нового терміну: «Виробник, імпортер, а також дистриб’ютор товару або послуги, для яких у польській мові бракує відповідної назви (!!!), може звернутися до Ради, щоб почути її думку щодо відповідної мовної форми для позначення цього товару або послуги».
Нічого подібного у нас ніколи не було. Кожен вживав такі терміни, які йому на душу лягали. Цей безлад призвів до того, що українці своє право на вживання рідної мови й отримання послуг цією мовою мусять виборювати у судах та скандалах.
Схожий мовний закон має Естонія. Там, зокрема, заборонено використовувати Google Translator на будь-яких сайтах. У нас же ледь не всі сайти – медичні, господарські, спортивні, політичні та й сама Вікіпедія і пряма мова на «Українській правді» – перекладені з російської настільки жахливо, що читати їх страшне «борошно».
У нас і досі можна натрапити на товари, де вся інформація російською мовою, на товари з російськими назвами («Бурьонка», «Простоквашино»), практично все дитяче харчування русифіковане: «Малиш», «Малишка», «Малютка», «Агуша», «Чудо Чадо», «Тьома», «Винни». Та це й не диво, бо виробляють в Україні ці продукти часто чомусь російські фірми. Зрештою, мережа дитячих крамниць має теж не українську назву «Антошка».
Читайте Юрій Винничук: Орда? Ні, гірше орди
А от у Польщі «той, хто на території ПР застосовує щодо споживачів винятково чужомовну ономастику товарів або послуг або складає винятково іноземною мовою пропозиції, застереження та інформацію для споживачів, інструкції з обслуги, інформацію про властивості товарів або послуг, умови гарантії, фактури, рахунки або квитанції, підлягає штрафу».
У нас війна з 2014 року, а ворожі товари траплялися на кожному кроці ще донедавна. Наші супермаркети були захаращені білоруськими і чекістанськими продуктами, а ще більше їхніми дистриб’юторами. Пиво з Польщі, Німеччини, Бельгії, а дистриб’ютор звідти!!! Хто пояснить, яка логістика гнати польське пиво до Львова з Нижнього, вибачте, Новгорода?
Війна йшла, люди гинули, а ковбаса «московська», сир «російський», пиво «жигулівське» нікуди не ділися. Вони й досі є. Купив я ковбасу «бандерівську», але на наліпці з ціною фігурувала все та ж «московська».
Коли в одному супермаркеті до італійського вина додавали бонус – білоруські чіпси – я відмовився їх купувати. Касирка сказала «я вас розумію, але мушу пробити по 1 копійці».
Окрема тема русифіковані імена: Альона, Маша, Катя, Вєра, Надєжда, Діма, Катріна, Крістіна, Анжела, Міша і Руслан зі Свєтою туди ж – ви всі тихо і цілеспрямовано планомірно притягували рускій мір.
Читайте Юрій Винничук: Кухня волонтерська і біженська
Прикладів, як в Україні зневажливо ставляться до державної мови, можна наводити безліч. Інколи це брутальне неприйняття української мови, категорична відмова перейти на неї у сфері сервісу. А тим часом закон у Польщі може стосуватися не тільки будь-яких вуличних написів, але й меню в ресторані чи цінників у крамниці. Нікому не дозволено знущатися з польської мови.
Але є країна, в якій усе дозволено. І це наша країна.
Shuflia для війська та Європи. Як франківська мануфактура працює в нових умовах (ФОТО)
