Погляд

Юрій Винничук: Любов і смерть у цукерковому Львові

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Українських цукерників у Львові було обмаль, та й, мабуть, не вміли вони давати раду так, як швейцарці. Цукерник Данило Стецьків, продавши цукерню, запрохав на тризну кількох журналістів, нарікаючи, що українці є найсильнішими стовпами чужих шинків, а не вміють підтримати такої шляхетної та здорової установи, як цукерня. «Адже цукор – важний елємент для здоровля».

Стецьків був відомий своїми широкими жестами і добрим серцем, пише Юрій Винничук на Збручі.

Знали про це дівчата, навіть такі, що він їх не знав. Одна з них навіть подала його до суду за аліменти. Стецьків запевнив свого адвоката, доктора Евина, що на очі її не бачив і далі бачити не хотів. Навіть на розправу не явився. Суддя повірив адвокатові, що його клієнт не винний, і звернувся до позивниці:

– Но і ви пізнаєте цього пана? – показуючи на др. Евина.

– Певно, що пізнаю… О, навіть так само сміється, як тоді…

– Як я розумно зробив, що не пішов на цю розправу, – тішився Стецьків.

– Певно, що розумно… бо ви б не витримали і були б на суді з гордістю признались до батьківства, якби побачили, яка це гарна дівчина, – відказали йому журналісти.

Загалом про цього цукерника і його любовні авантури було чимало повідомлень у пресі. Врешті це й довело до трагедії, про яку писало «Діло»:

Читайте: Юрій Винничук: Спогад про дні похмурі

«Страшне вбивство у Львові.

Від неділі 19.12.1937 населення Львова є під вражінням нового страшного вбивства грабіжників, з рук яких згинув відомий український цукерник 58-літній Данило Стецьків у свому помешканні при вул. Миколая ч. 7. Ще рік тому приміщувалась в цій камениці його велика, загальновідома у Львові цукерня, положена напроти старого університету, яку він продав після розлучення з дружиною. Вістка про вбивство Стецькова зелєктризувала головно українське громадянство у Львові, бо вбитий брав активну участь у громадянському житті, зокрема найбільше часу, праці і гроша зложив у зорганізування українського міщанства.

Страшне вбивство відкрив щойно вечором сусід Стецькова Генрик Лянґер. Він запримітив двері сусіда легко відхилені. А що в помешканні панувала мертвецька тиша і ніхто звідтіля не виходив, п. Лянґер повідомив про це сторожа, який тоді покликав поліцая. Відтак вони відкрили вже його трупа на ліжку, прикритого коцом».

Поліція відразу вирішила, що вбивство мало «грабунковий підклад». Грабіжники розбили вогнетривалу касу, з якої розкидали по підлозі цінні папери. Але чи там були якісь гроші – невідомо.

Стецькова, який відпочивав у ліжку, грабіжники вбили мармуровою плиткою з його таки стола. Що то не був фаховий касовий злодій, свідчило намагання розбити касу примітивним способом».

Перша підозра впала на Стефанію Цирко, яка служила колись у Стецькова. Поліція знайшла її листи і відбитки пальців на мармуровій плиті. Дівчина пояснила, що приїхала за день перед злочином з Дрогобича шукати праці у Львові. Що робила в неділю пополудні, коли доконано злочину, пояснювала дуже баламутно. Її тимчасово арештували.

Українська преса писала про вбивство, приховуючи деякі деталі, які показували в не надто гарному світлі українського доброчинця. А от польська преса висвітлила справу з другого боку. Стецьків уже кілька років жив самотньо, вів розгульне життя і мав надмірні видатки, потрапляючи не раз у фінансові тарапати і за своє помешкання віддавна не платив.

Цирківна визнала, що була коханкою господаря, а коли він її звільнив, займалася в Дрогобичі проституцією. Оскільки від часу її звільнення не було служниці, то цілком можливо, що мармурову плиту ніхто не витирав і відбитки її пальців збереглися. Надто, що їх знайшли на тильній частині плити.

Незабаром усіх чекала сенсація.

Читайте: Юрій Винничук: Як ві Львові нудно жити!

Три тижні по вбивстві 6.01.1938 поліція дістала анонім, що Стецькова вбила жінка, яка мешкає на Супінського ч. 18. Поліція застала там Анастасію Данилів, в якої знайшла підчас ревізії фотографію Стецькова, вирізану з часописів. Далі поліція ствердила, що кілька днів по трагічній смерті вона була двічі в камениці на св. Миколая ч. 7 і розмовляла зі сторожем на тему вбивства. Її відбитки пальців теж виявилися на мармуровій плитці і на шклі та на рамці фотографії, що стояла на коминку.

Анастасія раніше працювала кухаркою в каварні «Ромі» на Академічній. Там і запізналася зі Стецьковим, але, мовляв, у його помешканні не була. На питання, звідки відбитки, відповідала плачем або мліла. Раз навіть забрала її швидка, але врешті з’ясувалося, що вона цілком здорова.

«В понеділок 12. 12. 1938 почалась розправа перед трибуналом окружного суду у Львові проти 24-літньої Анастасії Данилів, яку прокуратор притягнув до відповідальности за злочин убивства», – писало «Діло».

І в поліції, і на розправі підсудна заперечила свою вину. Казала,  що на час убивства була в кіні «Утіха» з одною панею, яка їй купила навіть білет. «Одначе не знала ні змісту фільми, ні ревії, що її в кіні оглядала». Потім таки призналася, що була колись коханкою цукерника і просила в нього гроші. Як сталося, що вона його забила плитою і чи мала вона спільника, так з неї і не витягли. Суд на підставі доказів засудив дівчину до 10 років. На початку війни її звільнили.

Читайте: Юрій Винничук: Заблудлі душі літературної пустелі

Інша ж трагічна історія, 1933 року, мала досить банальний початок. Львівський цукерник Мар’ян Стефан Кохман 13 років перед тим прийняв до крамниці на Ягеллонській молоду дівчину Андзю Майблюм, пекарку з львівської каварні. Незабаром між власником і дівчиною спалахнули глибокі почуття. Була лише одна перешкода на шляху до щастя: він був католиком, а вона єврейкою. Здебільшого в таких випадках дружина, навіть єврейка, переходила на віру чоловіка, але Андзя заявила, що готова вийти заміж за коханого лише за умови, що саме він змінить віру і перейде в іудаїзм.

Кохман зо два роки позволікав, але врешті вирішив відгукнутися на голос своїх почуттів і, перш ніж ступити на весільний килим, виконав усі формальності, яких вимагав єврейський ритуал, та перейшов в іудаїзм. Однак взяли вони цивільний шлюб. Через рік народилася одна дівчинка, ще через рік – друга. Все виглядало доволі пристойно, щастя молодої пари не викликало жодних сумнівів.

Але за півтора року до трагедії стався несподіваний поворот. На обрії щасливої пари з’явилася нова фігура – пан К., який швидко завоював серце 30-річної жінки. Дама бальзаківського віку пережила ренесанс у своєму коханні. Правда, цього разу щастя не було повним. Чоловік, який приніс у жертву віру своїх батьків заради любові, зазнав глибоких страждань через зраду дружини. На додачу Кохману повезло, що мав стільки зичливих людей, кожен з яких вважав своїм обов’язком повідомити приятеля, чим займається його дружина, скільки разів вона бачилася з паном К., де це відбувалося і як довго кожна їхня здибанка тривала. Кохман намагався поговорити з дружиною, шукаючи вихід із цього фатального трикутника, але щоразу переможницею виходила Андзя.

Важко зрозуміти стан душі цього чоловіка, який все це терпів і не бачив для себе просвітку.

На другий день Великодня 1933 року Кохман звірився своєму товаришу, що «вважає життя марно втраченим і хоче бодай врятувати душу від гріха». Він звернувся до парафіяльного священника церкви св. Марії Сніжної, розповів про свої трагічні переживання і знову охрестився.

Тепер події поточилися у швидкому темпі. Кохманова поїхала з дітьми в Яремче, звідки знову ж таки напливали невтішні новини про те, що любовний зв’язок Андзі з тим третім все ще триває.

Врешті рамки трикутника стали такими тісними, що Кохман зробив першу спробу повіситися. Він спустився з цукерні до підвалу й повісився на поясі. Керівник цукерні помітив дивне хвилювання шефа і, коли той не повернувся з підвалу, послав за ним хлопця. Повішеного швидко вивільнили з петлі і врятували. Але Кохман був цим геть не вдоволений, заявивши, що життя для нього не має сенсу.

Того дня надвечір дружина з дітьми повернулася, але не зайшла до цукерні привітатися з чоловіком. Забігли лише діти, щоб обняти його.

Читайте: Юрій Винничук: Повії і ми, порядні люди

Пізно увечері, коли крамниця була зачинена, цукерник знову повісився. Цього разу вдало. Лист, адресований дітям, опублікувало багато газет. В листі він не згадував ані словом свою дружину, а, звірившись дітям у своїй безмежній до них любові, заповів їм усе своє майно.

Ця історія демонструвала нам слабість і розгубленість чоловіка й батька, який мав усі підстави для того, щоб не лише розлучитися, але й відсудити дітей, а вибрав смерть. Невідомо, чи молилися діти за нього так, як він просив їх, але мусили все життя нести на собі тягар тієї безглуздої смерті.

Наступна історія продемонструє батьківську суворість і незламність, яка теж привела до трагедії.

Зиґмунд Зенґут належав до знаних готелярів і рестораторів. Йому належали готель і ресторація «Variete Bristol», готелі «Savoy», «Lazarus», «New York», парова пральня і кошерна ресторація. «Та єврейська ресторація славилася досконалою кухнею», – згадував Мєчислав Орловіч, автор львівських путівників. І не лише він її хвалив, а й галицько-австрійський письменник Йозеф Рот.

Разом з тим за Зенґутом тягнулася вервечка темних справ, бо він займався спекуляцією і контрабандою. Зокрема у 1915 р. під час ревізії, яку влаштувала поліція, було виявлено товари, що походили з крадіжок та з контрабанди. Зенґута навіть арештували, звинувативши у шахрайстві. Під арештом опинилися також: його дружина Ружа, краківський купець Міхал Ландес, купчиха Наталія Бертель, керівник канцелярії Зенґута – Оскар Берґнер та інші. Завдяки вдалій обороні краківського адвоката Барделя з Зенґутів зняли звинувачення в спекуляції, однак не оминули їх фінансові клопоти.

А за кілька років Зенґут потрапив у фінансову халепу і був змушений оголосити банкрутство. За чутками, він збанкрутував, залишаючи 10 мільйонів пасивів. «Кого ж так щедро кредитував?» – дивувалися у Львові. Восени 1917 р. було виставлено на продаж його крамниці, але готелі залишилися при ньому. Зенґут помер 19 липня 1937 р. у 67-літньому віці.

Але мова тут про його сина, Фреда Зенґута – «зірку паркету» і нічних ресторацій. Зіркою паркету називали молодиків, які були завсідниками забав, презентацій та гучних гулянок.

Продовження читайте на Збручі.

Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні