Одного дня надвечір телефонує мені хтось.
– Dobrý večer. Pan Vinničuk? Jsme od Janka. Mohli bychom u vás zůstat přes noc?
– Samozřejmě.
Уточнили адресу і приїхали на таксі. Але були такі дискретні, що вийшли на сусідній вулиці, аби таксист не бачив, до кого приїхали. Двоє чеських волонтерів. Їхали на фронт. Здорові хлопаки, озброєні й дуже небезпечні. З великими наплічниками, наладованими по зав’язку, пише Юрій Винничук для порталу Збруч.
– Jste z cesty, – кажу. – Teď připravím večeři (Ви з дороги. Зараз приготую вечерю).
– Ne, všechno máme s sebou (Ні, у нас все з собою).
Починають витягати канапки, консерви.
– Nechte to pro sebe, – кажу (Залишіть то собі).
Засмажив їм яйка на салі. Поставив гладущик зі шкварками до чорного хліба, квашені помідори і пляшку доброго самогону. Але то не був самогон, а дистилят. І якби я назвав продукт мого кумпля «самогоном», він би образився. Ну, але дистилят я присмачив хроном, імбиром і ягодами лимонника.
– Báječné! – похвалили волонтери.
Шкварки їм теж смакували, бо до дистиляту – то перша закуска. Казали, що у них «v hospodě» (в корчмі) теж подають «vepřové škvarky».
Читайте також: Юрій Винничук: Королівство пампухів
Постелив їм, вляглися. Вранці йду на кухню готувати сніданок, але не чую з їхньої кімнати ані звуку. Досі сплять? Та ж мали їхати… Тихенько зазираю. Нема. Канапа складена, постіль складена. На столику ті самі консерви і пляшка бехерівки.
Звали їх Ярек і Марек. Як насправді – Бог святісінький знає.
Через два тижні зателефонували.
– Jak se máš?
– Hezky. A kde jsi?
– Už jste slyšel o Chornobayivce? Jsme poblíž. Dnes večer k tobě přijdou další dva kamarády. Ale to už bude pozdě. (Ти вже чув про Чорнобаївку? Ми поблизу. Нині увечері приїдуть до тебе ще два наших товариша. Але то буде вже пізно).
Також читайте: Твій дім там, де ти. Як у Франківську знайти недороге житло та коли оренда подешевшає
– Nechám jim klíč v poštovní schránce (Залишу ключ у поштовій скриньці).
Розклав їм канапу, постелив, але був натомлений і по одинадцятій ліг спати. Вранці о восьмій я прокинувся і почув шум з лазнички. Ага, приїхали. Як з’ясувалося, приїхали вони опівночі і вже встигли виспатися. Заки один таляпався в лазничці, другий заварював у пакеті риж і смажив на пательні ковбаски. Запарена кава пахтіла на всю кухню.
– Ti kamarády se jmenovali Yarek a Marek, – жартую, – pak se pravděpodobně jmenujete stejně (Ті товариші називалися Ярек і Марек, а ви, правдоподібно, називаєтеся так само?).
– Jo! – засміявся Ярек або Марек.
Об одинадцятій вони виїхали на кільцеву, де на заправці мали сісти в автобус на Київ.
Про біженців зі сходу, або, як ми звикли їх називати, східняків, багато чого пишеться. Часом, кажуть, серед них трапляються людиска дуже вибредні і вимогливі, але я таких не стрічав. Харчування у перший день поселення виглядає так: виймають свої булочки ще з дороги і їдять, запиваючи «Садочком». І то булочки без нічого.
– Та дайтесі на стриманє? Які булочки? Осьде маєте тушковану бульбу з м’ясом.
Поки не доїли свої булочки, не заспокоїлися.
Тут, звісно, прилетять «постуни» і стануть нагадувати про піст. І вже були такі, що прилітали, коли я написав, що приготував для дніпрян бограч. Але вповім, що мені пояснив священник. По-перше, в неділю нема посту. По-друге: діти і пенсіонери можуть не постити. А також ті, хто перебуває в подорожі. А ким є біженці, як не подорожніми? На відміну від інших подорожніх, у багатьох з них вже нема куди повернутися. Вони втратили все. І тепер їхня мандрівка триватиме доволі довго.
До теми: Сад перемоги. Що цього року з посівною на Прикарпатті та як кожен може допомогти країні
Правда, час від часу готую щось пісне. Однак галицька кухня для них незвична.
Тому перед тим, як щось готувати, детально описую страву і стежу за реакцією.
Наприклад: голубці з квашеної капусти. Начинка: терта бульба, трохи тертої моркви, смажена цибулька, приправи.
Перезирнулися… ентузіазму не помітив.
Палюшки з бульби й сиру. Що таке палюшки? Та картопляні галушки. Промовисте мовчання свідчить, що булочка з молоком пішла б веселіше.
Але я не здаюся. Жур з заквашеної житньої муки на реберцях. Житня мука… навіщо я сказав «житня»? І взагалі – до чого тут мука?
Читайте: Юрій Винничук: «Здравствуйтє, дарагіє таваріщі!»
На сніданок напік пляцочків з тіста, замішаного на кефірі, яйцях і муці, зі щипкою соди і плястерками яблук. Таких пляцочків мій синочок з’їдав сам цілу таріляку – штук дванадцять. Мої гості з’їли по два-три. І при цьому призналися, що раніше ніколи такого не їли.
Дніпряни, які поселилися в кумпля (того, що від дистиляту), смакували вінегрет, налисники з сиром, налисники з м’ясом, пироги з сиром і бульбою, присмачені шкварками. А ще їм припали до смаку канапки з домашньою ковбасою і домашнім маслом. Навіть їх фоткали. Як і каву-лате, приготовану спеціяльно для дітей.
Назву ще одної страви не могли згадати. «Щось із томатів». «А-а, – здогадався я. – То була помідорова зупка?» Вгадав. Ну, що ж треба й мені помідорову зупку зварити. Але ж не на тих пластикових помідорах. В крамниці з італійськими продуктами можна купити перемелені помідори.
Для зупи нам потрібні ребра і 4–5 середніх помідорів. Але навесні краще консервовані помідори, а навіть можуть бути квашені. Правда, квашені не так, щоби писок перекривило, а варґи скосило, а лагідно. А ще – 1 бульбина, 1 морквина, 1 петрушина, 1 цибулина, 1 перчина і 2 ложки рижу.
Читайте також: Юрій Винничук: Бородай – пострах москвофілів
Спочатку варимо реберця, аж будуть готові. Тоді додаємо ярину цілою. Лише перець випотрошуємо. Разом з яриною сиплемо риж.
Якщо зупка з живих помідорів, то кидаємо їх теж цілими, за кілька хвилин виймаємо і, коли охолонуть, знімаємо шкурку і делікатно вирізаємо дупцю. Зварену ярину разом з помідорами міксуємо і проварюємо хвилин 10-15. Заправляємо зеленою цибулькою і кропом. Подаємо зі сметаною.
Але гості не були б гостями, якби й самі не зблиснули кулінарними талантами. Купили сиру і наліпили пирогів (по-їхньому вареників). І це було прекрасно. Бо я теж любив дівчину і з сиром пироги. Обіцяють ще пироги з бульбою і грибами.
Ну, а вчора я намолов шницельків (по-їхньому котлеток) завбільшки у пів долоні. Іншого разу я б згелемзав таких три шницельки, але як побачив, що вони з’їли по одному, стримався на двох. Скромність – моя головна риса.
Від чехів я отримав бехерівку, а від дніпрян їхні дистиляти: тут тобі і джин, і ґрапа, і кальвадос, і журавлинівка, і грейпфрутівка…
Вийшов на подвір’я. Що-що, а кропива в мене родить, як у знатної ланкової. Цікаво, що вони скажуть на борщ з левурдою, мокрецем і молодою кропивою?
Comments are closed.