Після львівського книжкового Форуму прийнято підводити підсумки. Видавці оцінюють ємність ринку, письменники рахують тих, хто прийшов на їхні презентації та автограф-сесії, читачі вивішують у ФБ фоти типу «я і знаменитість», «мені підписують книжку» й т. п.
Це – процес. Йдуть роки, змінюються прізвища, бренди, акценти та назви, а процес триває. Література його формує, він формує літературу. Вона вже геть інша, ніж була 30 років тому. Вона вже не шукає якості і текстової магії, вона шукає маркетологів, здатних розкрутити, презентувати, продати. Шукає тусовки, де формують бренди та підтримують «своїх», пише Володимир Єшкілєв в авторській колонці для газети “Репортер“.
Теперішня література постійно ділить на «своє» і «чуже». Відтак те, що визначено як «своє», знову ділить на «в дошку своє» й «просто своє». А потім «в дошку своє» ділить на «те, чого я хочу, аж пищу» та «хороше, але пішло воно на фіг».
А потім критики дивуються, чому у цій літературі ніхто нікого не розуміє. Чому, питають, немає довіри до експертної оцінки? А тому, що більшість з панів літературних «ікспердів» так і не вийшли з пелюшок дешевого пропагандонства. Типу, читайте мого кума, бо він мій кум. Або: читайте роман Х, бо його автор займає виключно правильну позицію з питань правильного позиціонування.
До теми Володимир Єшкілєв: Про цивілізацію заробітчан
Це вже не література модерну або постмодерну. Це література епохи пост-правди, яка формує картину світу з огляду на свіжі рекламні пропозиції. Й це не зовсім зле, якщо згадати про літературу, що формувала з огляду на ідеології та переконання. Краще дивитися рекламні кліпи, аніж вичитувати поміж рядків у газеті «Правда». А тим, хто питає про істину, взагалі не туди. Себто, не в літературу.
Читач також змінився. Корисну «для життя» інформацію він шукає вже не в книжках, а в інтернеті. Зі сторінок зазвичай зчитує не «картинку» і не повчання, а прикольну фразу. Цікавиться не так пригодами персонажів, як кулінарними та сексуальними вподобаннями авторів. Купує не на фестивалях, а на сайтах. Не проти, щоб йому «впарили» текстову спекуляцію, проте хоче, щоб та була з перцем.
Комусь такі читачі не подобаються. А дарма. Вони веселі і вдячні. Знайомий літератор додає: і невибагливі. Тут я б посперечався. Питання «вибагливості» не завжди впирається у високу освіченість, тонкий смак і спроможність оперувати гіпертекстовими модулями. Вибагливість нинішнього «сукупного читача» базована на його причетності до широкого інформаційного потоку, сформованого соцмережами.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про тих, котрі біля труни
Цей читач не ведеться на вчительське повчання та провінційний сентимент. Його мало цікавить література про стражденних лузерів. Він хоче долучитися до того Великого Фестивалю, де тусує автор книжки. А якщо автор книжки каже, що, пардон, я не на Фестивалі віскі п’ю, я тут сумую за погиблим краєм, то сукупний читач його не зрозуміє.
Й не тому, що йому не шкода погиблого краю. А тому, що йому не цікаво долучатися до мистецьких сумувань та іншої редагованої та коректованої «печалі».
Такою є суть сучасного мистецтва. Воно пропонує не споглядання, а співучасть. Не вчителя, а тренера. Не пророка, а кіномеханіка. І тут пресловута «якість» опиняється не на першій стрічці вимог і пріоритетів. Себто, якість є бажаною. Але в неї не впирається.
Впирається у свіжі ідеї та креативність. З чим, на жаль, в Україні завжди було проблематично.
Comments are closed.