Замкнуті системи занепадають. Людям з технічною освітою цей постулат відомий як «правило ентропії», або другий закон термодинаміки. Але тут мова піде не про нього. Мова про людське, надто людське. Правило ентропії діє і в соціальному середовищі. Замкнуті суспільні системи також занепадають.
Історії відомі політичні режими, які зробили вибір на користь самоізоляції. Наприклад – імперія Цин та Японська імперія до Оновлення Мейцзі. Більш свіжі випадки пов’язані з так званою «комуністичною моделлю самообмеження» у Камбоджі і Північній Кореї. В кожному випадку гуманітарні наслідки були катастрофічними. Й навіть після корекції політичного курсу суспільні «травми замкнутості» залишилися на століття, пише Володимир Єшкілєв у “Репортері“.
Причина не лише в тому, що люди в замкнутих суспільно-політичних системах відрізані від інформації ззовні та не мають можливості для порівняння. Не менш травмуючою є «вузькість горизонтів», неможливість покласти собі мету, яка б виходила за межі звичного.
Напевне, в самій людській природі закладено бажання йти за обрій. Або ж, принаймні, знати, що шлях за обрій відкритий. Людина може ніколи й не залишати свого теплого «малого світу». Але вона мусить знати, що живе не у великій скрині й не у країні-тюрмі. Що там, за обрієм, є простори з неназваними горами. Що є неходжені стежки та незатоптані місця. Людина мусить мріяти. Відкриті обрії є запорукою того, що мрії не є порожнечею.
З цієї точки зору можна позаздрити людям епохи великих географічних відкриттів. На планеті тоді ще були «білі плями». Тепер хіба що на Марс. Але марсіанські кораблі будують лише в Америці. В наших краях людям не до Марса.
До теми: Володимир Єшкілєв: Про знищення смислів
В Україні й досі популярна приказка «бідні, бо дурні, дурні, бо бідні». Зрозуміло, що в ній, як і всякому колі безвиході, криється обман. Розум за гроші не купиш. За гроші можна купити лише диплом. Розум є наслідком мандрів за обрії. Й не лише у фізичному плані.
Відповідно, дурість не від бідності. А від звички не виходити за межі. Від звички не мріяти про далеке. Дурість починається з відсутності зацікавлення. З відштовхування від себе всього незвичного та заобрійного. З маркування незвичного як «чужого». З самоізоляції, виправданої як нібито пошана до самобутності (великих предків, могил, ґрунтів, історії і т. п.).
Тільки десь починають цілеспрямовано насаджувати ту «пошану» як буряк на полі (зміцнювати «скрєпи», впроваджувати «духовність»), як падає накривка здоровенної скрині і дурень стає актуальнішим за розумника.
Читайте також: Володимир Єшкілєв: Про моральних мавп
Власне тому й впали ті режими, що культивували самоізоляцію. В їхньому душному просторі «невстигаючі розумом» отримували перевагу. Тому що для шанування великих предків та вклякання на могилах розуму не треба. А ще: у тісній скрині виживають не мрійники, не творці, а ті, котрі мають гостріші зуби. Проходить час і в замкнутих суспільствах залишаються лише гострозубі та невстигаючі розумом. Відтак приходять розумніші чужі (справжні чужі) й починають панувати.
Дякувати Богові, ми живемо у відкритому суспільстві. Але невстигаючим розумом це не подобається. Невстигаючі розумом хочуть закрити скриню. Невстигаючих розумом багато не лише на вулицях, але й у владі. Нині їх там стало менше, проте ще багато. Достатньо для того, щоби посадити всіх нас до зачиненої скрині. Тим більше, що поряд вже стоїть кілька великих закритих чемоданів.
Не забуваймо про це.
До теми: Володимир Єшкілєв: Про ворогів
