Не варто шукати слово «фарр» в Неті. Там знайдете лише футбольну асоціацію FARR та лекцію американського антрополога Лорен Фарр про те, як грифи допомагають розкривати злочини.
А, між тим, у словнику вогнепоклонників (й не лише тих вогнепоклонників, що населяли давню Аріану) цим терміном позначалося дуже важливе поняття, пише Володимир Єшкілєв.
Фарр – це такий різновид щастя. Знак, що ним вищі сили позначають людей, від народження «приречених» на успіх та перемогу. Давні жерці індоєвропейського світу шукали таких у сім’ях правителів. Щоби влада потрапила до правильних рук, аби народ жив під скіпетром монарха, осяяного фарром. Жерці слідкували за синами царів – кому щастить на полюванні, від кого наложниці народжують здорових дітей, поряд з ким легко і весело друзям. Носій фарру мав перевагу навіть над царським первістком.
Читайте: Володимир Єшкілєв: Про скажене весілля
Ця містична концепція влади пережила тисячоліття. Щоправда, її спіткала вульгаризація. Як і багато чого з мудрості древніх. Так, до прикладу, кримінальна братва не піде за паханом, якщо в того немає фарту. Один обізнаний чоловік казав мені, що поняття фарту у воровському світі Російської імперії набуло визнання завдяки кавказьким єзидам. Так воно насправді чи ні, але корені, як виглядає, слід шукати на півдні, де ще не згасли священні вогні, запалені Заратуштрою.
Щоб якось узгодити віковічну мудрість з модою на тотальний скепсис, гуманітарні технологи новітніх часів перенесли ідею «харизми» з мистецьких і релігійних кресів до політики. Тепер ми всі ділимо публічних політиків на харизматичних й не дуже. Присутністю харизми або навпаки – її браком – пояснюють злети й падіння шукачів владних посад.
Читайте: Володимир Єшкілєв: Про двіжувальників
В принципі, політтехнологам і медіа-експертам таке вигідне. Адже якось незручно казати: «Політик Х програв вибори, бо він – упс! – не народився з фарром». Тому нерідко чуємо таке бла-бла: «Політик Х, на жаль, не виховав у собі лідерських якостей, не набув харизми». Наче харизму (насправді – фарр) можна набути, виховати в собі або запозичити.
Брехня. Або ти від народження фартовий (і бути тобі отаманом), або ні. Й тоді краще на владу не претендувати, не мріяти про високі крісла та залу під куполом. Або ж контролювати ситуацію з-під віника і називатися «сірим кардиналом», «кризовим менеджером». Тим більше, що, на відміну від давніх часів, агрегати влади тепер розподілені й не впираються в династичні проблеми кількох родин.
Останнє зауваження, зрозуміло, стосується цивілізованих країн. А там, де під личиною калічної демократії зберігається феодалізм, наявність чи відсутність у правителів фарру (фарту) й нині грає не меншу роль, ніж в монархіях давнього Сходу.
Тому ми уважно вглядаємося в знаки. Іноді вінок, що лупасить президента по морді, говорить нам більше, аніж соціологічні опитування і прогнози експертів.
Читайте: Володимир Єшкілєв: Про власників білих биків
А тут ще й війна. Тобто ситуація, коли наявність фарру в очільників народу є необхідною для виживання. Коли від фартовості трьох-чотирьох персон залежить ледь не все.
Отже, дивимося на знаки. Кожної миті з порожнечі може висунутися таємнича рука й накреслити на стіні щось пророче. Адже у фарра є ще одна особливість. Його можна втратити. Давні мудреці пов’язували таке з порушенням присяг і згіршенням карми. Зрозуміло, що теперішні політики не зважають на присяги та й про карму не думають. А дарма. Божі млини працюють повільно, але безупинно.
