Давні християни вважали, що світ житиме тиждень – від неділі, яка тоді вважалася першим днем, до суботи. Субота була в давніх християн, як і у римлян, сьомим днем, а останній день – восьмим.
У восьмий день світ мав пережити виповнення часів й переродитися для життя нетлінного, пише Володимир Єшкілєв у своїй черговій авторській колонці на “Репортері”.
Тисячолітнє царство як останній «День перед Богом» тлумачили упорядники «слов’янської Книги Еноха», самочинно перекладеної з арамейської невідомими книжниками часів литовського панування. Переклад робився з невизначеного – певно загубленого – списку й доповнювався оригінальними пророцтвами. Історичний вік людства невідомі книжники числили у сім тисяч років, а «восьмий день» згадували як синонім вічності.
В польських та українських масонських джерелах ще під вісімнадцятим століттям згадуються «брати Восьмого дня», котрі ховали десь у печерах Південної України залишки древньої мудрості, принесеної зі Сходу. Серед іншого згадуються їхні таємничі астрономічні таблиці, що нібито містили карти зоряного неба майбутніх часів, а також списки комет, які мають прилетіти під фінал світової Суботи.
Читайте Володимир Єшкілєв: про дисциплінарний Всесвіт
Не пройшли повз тему світового тижня й церковні авторитети. Один з найшанованіших отців Церкви, святий Григорій Ніський писав: «Те коло часу, у котрому вичерпана буде течія теперішнього світу, замкнено сімома днями. Тому час до кінця світу вимірюватиметься «седмицею», а майбутнє життя не матиме жодного виміру, бо тоді буде день восьмий». На цю цитату спиралися ті з оптимістів, які рахували нашу еру за старим календарем – від заснування світу. З їхньої точки зору до восьмого дня залишилося кілька століть.
В цих хронологіях накопичилося багато цікавої плутанини. Більшість людей відчуває себе десь у світовій П’ятниці. Й то ближче до вечора, коли вже можна розслабитися, випити й потанцювати. Сувора Субота для них завжди завтра, а про восьмий день вони й не чули.
Один з моїх приятелів переконаний, що істину восьмого дня від людей приховують. Що тиждень навмисно переробили з восьмиденного на семиденний, щоби посіяти в людстві зневіру. Цей приятель твердить, що всі дні тижня отримали неправильні назви. Що сонячний день насправді є понеділком, а місячний – вівторком. Що п’ятницю сховали в суботі, а суботу проголосили неділею.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про Ройтбурда
Я запитав у приятеля, як називається той восьмий день, який в нас вкрали. Він подивився кудись повз мене й відповів, що істинну назву втрачено. Що вона знайдеться в майбутньому, коли люди не блукатимуть базарними манівцями. Я зрозумів його так: назва, радше за все, не знайдеться ніколи, а якщо й знайдеться, то це буде зовсім інша історія.
Зрештою, це одна з повістей про втрачене. Про цінності, які непомітно зникли з наших радарів, про щось суттєве, яке загубилося на шляху прогресу. Ми живемо в напрямі накопичення зручностей, іноді забуваючи про те, що принципові смисли можуть іноді мешкати в незручній формі. Що ці смисли можуть не захотіти міняти форму на більш зручну (й більш вульгарну) й побажають просто загубитися, ображено відійти до іншої реальності, досяжної лише небагатьом втаємниченим.
До теми Володимир Єшкілєв: Про повзучу революцію невдах
Більшості з нас достатньо й семи днів для того, аби почуватися комфортно. Більшості з нас зовсім не зрозуміло, навіщо взагалі теревенити про якийсь неіснуючий день. Більшість з нас й не підозрює, що деякі забуті речі мають властивість повертатися без попередження. Й що можна колись проснутися ранком восьмого дня.
