Володимир Єшкілєв: Про базис і надбудову

За радянських часів ніхто не ставив під сумнів марксистське положення про те, що у суспільних процесів (надбудови) економічний базис.

Але після 91-го гуманітарії поміняли богів. Кожний почав вважати базисом те, що було йому до вподоби. Хтось божу волю, хтось традиції предків, а хтось незриму діяльність темних сил, які проплатили всі майбутні процеси ще на тому березі, де печеніги вбили Святослава. В гуманітарних і мистецьких колах запанувало тихе (й то не завжди) божевілля.

Хоча насправді ніхто з серйозних науковців не ставив під сумнів базову позицію економіки та виробничих відносин. Складніше з суспільною надбудовою та механізмами її залежності від базису. Технологічна революція внесла в ці механізми кардинальні зміни.

Згадую одну історію, мало відому гуманітаріям. Років 30 тому авіаконструктори задумалися над тим, як зробити сучасні винищувачі більш маневреними. Як відомо, теперішні винищувачі четвертого-п’ятого поколінь дуже важкі – від 20 тонн і важчі. Щоб подолати інерцію такої махини, що летить з надзвуковою швидкістю, однієї механіки крил і рулів замало.

Читайте: Володимир Єшкілєв: Про бентежний надлишок народності

Американці і росіяни пішли шляхом створення поворотних сопел. А європейці запропонували для своїх «тайфунів» і «рафалів» парадоксальне рішення. Вони зробили винищувачі четвертого покоління аеродинамічно нестабільними. Чим нестабільніший літальний апарат, тим менше часу потрібно для переведення його на новий курс.

Такий літак, звісно, потребує постійної корекції параметрів польоту. Якби ним керував пілот, він був би змушений щомиті відслідковувати параметри за тангажем, креном і рисканням та реагувати на дрібні відхилення. Маркотно. Проте за комп’ютерної доби ця проблема зникає – електронний мозок здатен оперативно зафіксувати та засобами авіоніки компенсувати аеродинамічну нестабільність.

Читайте: Володимир Єшкілєв: Про сліпучий морок майбутнього

Щось подібне відбувається у сфері керування суспільством. Раніше позиції суспільної надбудови були зримо прив’язаними до економічного базису (що й описали свого часу Гегель з Марксом). Тепер надбудова «гуляє». Адже нині її регулюють не лише громіздкі державні структури і топ-менеджери з піраміди світового олігархату. Регулювання тепер розподілене, кластерне й надзвичайно складне. Воно побудоване за моделями ризоми (грибниці) і має резервовану систему оперативного управління.

У цій системі чиновники і управлінці перестали бути головними організаторами громадського життя. На авансцену вийшли законодавці моди, носії таємних знань і гуманітарні технологи, здатні ліпити реальність з «пластиліну» масових прагнень, мрій та ілюзій. Зрештою, нова система може перетворити на будматеріал реальності все, що завгодно. Була б мета.

Читайте: Володимир Єшкілєв: Про ревізію культурного поля

Нестабільність світу не загрожує основам такої системи. У прискореному потоці подій шизоїдність суспільних процесів, навпаки, надає надбудові додаткових ресурсів виживання. Водночас усе одномірне, стрижневе і канонічне приречене на поступове відставання та занепад. Так динамічно стабільний надзвуковий винищувач часів Карибської кризи не здатний конкурувати з дестабілізованим сучасним апаратом.

У такій ситуації якось не випадає сміятися з оборонців «традиційних цінностей». Ні, зрозуміло, вони смішні, але що ж їм, бідакам, робити, якщо нинішня кочова доба не пропонує нічого певного. Жити в потоці «множинних правд», коли жодна система цінностей не може претендувати на стрижневість (на монополію), їх ніхто не навчив. Сприймати шизоїдну нестабільність світу як ефективний принцип регуляції вони не вміють. Тому й чіпляються за примару – класичні цінності, які, насправді, вже за вітриною музею. Можна поспівчувати.