Якщо запитати у читача, який не дуже цікавився класичною літературою, але з дитинства знає античні міфи, чим завершується Іліада Гомера, у більшості випадків він відповість, що ця знаменита поема закінчується загибеллю Трої. Хитрість Одіссея, «Бійтеся данайців, що приносять дари», троянський кінь, остання битва за місто, що вже відбувається в його стінах… Однак у Гомера нічого такого немає. Читач Іліади не дізнається з її змісту, що сталося з Троєю – але легко може здогадатися. Тому що Іліада закінчується смертю і похороном Гектора – сина троянського царя Пріама та головного захисника міста, пише Віталій Портников на порталі Збруч.
Чому саме загибель Гектора для автора Іліади означала, що міста вже немає? Адже Троя ще трималася, вороги змогли потрапити всередину її стін тільки завдяки хитрощам, а не завдяки власній силі. Теоретично, навіть після смерті царевича Троя могла б залишатися неушкодженою. Але ж ні!
Гектор у Гомера символізує насамперед любов до Батьківщини, готовність захищати її та віддати за неї життя. І ця любов вища за волю богів, які вважають себе головними учасниками Троянської війни.
Якщо уважно читати Іліаду, ми не побачимо у її героїв майже жодного натяку на власну волю. Паріс, вчинок якого і став головною причиною Троянської війни, викрав прекрасну Єлену не тому, що сам цього прагнув, а тому, що її пообіцяла йому Афродіта. Ахілл, який став головним героєм цієї війни з боку ахейців, узагалі не хотів воювати, але змушений був підкоритися волі богів. Кожна битва обговорюється на Олімпі, Зевс радиться з іншими богами щодо військової допомоги Трої чи її руйнування – як сьогодні це роблять світові лідери у своїх кабінетах.
На троянців ніхто не зважає, їхнє завдання – приходити до храмів і приносити жертви жадібним мешканцям головної гори. І добре, що в ті часи боги не знали про корисні копалини й не існувало атомних електростанцій – можна було відкупитися домашньою худобою. Але й у цьому випадку не було певності, що боги приймуть таку жертву і не почнуть висувати нові умови. Троянська війна – це не про людей, це про богів, їхні заплутані взаємини і тисячолітні інтриги.
Єдина людина, яка не хоче з цим миритися, – це Гектор.
Син Пріама вірить у свою місію, прагне захищати рідне місто, готовий пожертвувати собою заради нього, навіть всупереч волі богів. Боги можуть його обманути, але не можуть його зламати, бо у Гектора є система цінностей, непідвладна їм.
Пояснити систему цінностей його ворогів практично неможливо. Хтось воює, бо Паріс порушив закон гостинності, викравши дружину іншого чоловіка. Хтось просто хоче прославитися на полі бою. Хтось намагається вижити в обставинах, що склалися. Але всі розуміють, що їхня доля залежить від примхи Зевса, а не від їхніх власних намірів. Всі – і в Трої, і за її мурами. Всі, окрім Гектора.
Саме тому його загибель і є фіналом.
Залишаються лише ті, хто хоче знищити ненависне місто і повернутися додому, і ті, хто просто хоче вижити. Відтепер усе залежить тільки від волі богів, які вже давно прирекли Трою на руйнування. Тому для Гомера не має значення, яким саме буде це руйнування. Він розуміє: після смерті Гектора воно неминуче.
Це і є головний урок Іліади, який ми всі повинні засвоїти. Адже з античності людство не придумало жодних нових сюжетів. Всі історії повторюються у тих чи інших варіаціях. І зараз ми перебуваємо в точно такому ж сюжеті, лише з новими технологіями, новою зброєю та новою економікою.
Але суть залишається незмінною: країна може вижити, лише якщо її захищають люди, зацікавлені в її існуванні. Люди, які вірять у свою Батьківщину, а не у волю сильного. Люди, які не плазують перед тими, котрі вважають себе богами, і здатні ламати їхні плани, навіть коли мають справу з набагато сильнішими державами.
Звісно, переважна більшість людей завжди хоче вижити, і не можна дорікати українцям за їхній інстинкт самозбереження. Звісно, не дивно, що переважна більшість росіян бажає перемоги своїй країні і руйнування ненависної «Трої» тільки тому, що ця Троя не підкорилася загарбникам з першого дня. І, звісно, якщо новий президент США вирішив, що він – громовержець, не варто дивуватися його впевненості, що саме він вирішує, кому перемагати, а кому підкорятися.
Але життя Гектора вчить нас, що це все – повна маячня.
Якщо існує любов до Батьківщини, боги безсилі у своїх інтригах і намірах. Щоб перемогли доля чи сила, потрібно знищити це почуття, зробити людей байдужими до власної країни, переконати їх, що єдина можливість вижити – це підкоритися. А потім знищити тих, хто підкорився.
Цей сюжет повторювався в історії тисячі разів. Але ті, хто підкорилися, не змогли залишити згадок про свою поразку – не було кому розповідати правду. Бо історію пише той, хто знищує, а не той, кого знищили.
Тому не варто боятися. Поки серед нас є ті, що вірять в Україну, Трамп і Путін залишатимуться безсилими у своїх політичних та бізнесових розрахунках. Вони ганебно програють, хоч би якими були їхні наміри.
Люди без почуттів і без ідеалів завжди програють тим, хто їх має, навіть якщо вони очолюють великі країни. У маленькій Трої Гектор був єдиним, хто кинув виклик богам, – і саме тому його так боялися на Олімпі. Але для Гомера Гектор став справжнім символом нескореності.
