Ні перед, ні після не мав такої серйозної розмови не тільки з дітьми, а й взагалі. На зарослому виноградом бальконі зо дві години розповідав одному із синів найважливіші речі. Немов обчищаючи цибулю. Він попросив розповісти про головні речі, які вплинули на те, яким я є, на те, чому моє життя є не інакшим. Я розповідав навіть про мате. І про мачете. Не кажучи вже про сотні феноменів різної природи, які зумів вирізнити у своєму вихованні як вузлові уроки, пише Тарас Прохасько на порталі Збруч.
А про дах тоді цілком забув.
Хоч все обернулося якнайліпше, бо син після того сказав, що бажає мені, щоби я спокійно робив далі те, що любе, і не переймався тим, що буцімто є кимось очікуваним. Але я знаю, що без того літнього даху образ того, що любе і неочікуване, буде неповним.
У тридцятих роках щойно збудована хата була вкрита дешевшою ґонтою. Ґонта витримала західні дощові вітри, усі перепади температур у ранніх сорокових, кілька років пустки на початку п’ятдесятих. Чудесне оживлення наприкінці п’ятдесятих і хрущовську відлигу разом з волюнтаризмом. Наприкінці шістдесятих вона вже була ні до чого.
Читайте Тарас Прохасько: Гарячка, єресь, кіч і вдячність
Тож з’явилася дешевша бляха. Світовий прогрес влазив у найглибші закапелки. Прогрес був помальований червоним суриком, який здавався тоді надійнішим від схильної до прогресуючої іржі бляхи. Нижній схил даху – над прибудованими в один ряд вздовж несучої стіни коміркою, дровітнею, спіжаркою і сіньми – накрили папендекою, папою, толем, руберойдом.
Під кінець сімдесятих – вже коли розвивався застій – бляха врешті понищилася так, як прогнивали тодішні авта: павутина тріщин нагадувала зацеровані шерстяні шкарпетки. Свіжий сурик місцями не мав на чому триматися. Натомість з’явилася груба синтетична плівка. Ми відрізали різноманітні паралелограми, мастили тріщину фарбою, наліплювали вирізки і ще раз фіксували трохи ширшою плямою фарби.
Але перед цим бляху слід було подряпати дротяною щіткою. У господарстві були шедевральні драбини. Найдовша, дуже легка, зачіпалася гачками за гребінь даху. До неї – ще одна коротка. Лежала якраз на площині папендеки. Щоби вилізти на дах, третю, фундаментальну, упиралося в ринву. Всю цю конструкцію можна було пересувати у координатах 0-Х. По 0-Y драпалися лежачими щаблями.
Було страшенне літо.
Сонце від надміру аж туманилося. Я виліз на верх даху, як на мула. Сухожилля розтягалися. Порох іржі. Скрегіт драпака. Потріскування заліза від молекулярного розширення. Піраміди, башти, пси, леви, коропи великих білих хмар над тою лінією, де виднівся високий берег Пруту. Надлюдський напір однаково неоднакових листків на чисельних черешнях, вишнях, сливках, яблунях. Кожне пір’ячко кожної перегрітої курки у саморобних жовтих пересушених окопах. Фата морґана гарячого повітря над блискучими темними рейками.
Цвіт липи на ширмі дерева справа. Зародки важких зелених горіхів ритмічно торкаються відкритих просто у крону дощаних дверей стриху. Кілька половинок різних кольорів ґеорґін, які видніються з-під протилежного схилу даху. Облуплені від кори фраґменти високих тичок, по яких уже долазить до краю спіраль фасолі. Височенний політ яструба, якого німо носить надземне тепло. І ноги розширяються, і піт змішується на лиці, руках і чолі з віддертими леткими крихтами металу. І тайнопис ліній, які залишаються на фарбованій блясі після першого заходу. Лінія втомлених зеленню гір. І жар з усіх боків. І щось у балках говорять комахи. І кришиться приліплене до однієї з них осине гніздо…
Читайте Тарас Прохасько: Усі ми хочем України!
В який момент із невідомої дистанції лісу вертикально виривається алюмінієвий винищувач. Просто над дахом він вирівнюється, лягаючи на курс. Він ще так близько, що видно, як з якогось чогось капає щось. Бачиш, що ви обоє в цей момент однаково високі. Потім він зникає, накривши дах запізнілим звуком. Легкі легені аж тріпотять всередині грудної клітки від світової вібрації.
Десь тоді ця вібрація відтеліпує, немов із небуття. Хвиля пронизує, залишаючи після відпливу підозру, що все-все-все існує одночасно. Що воно також ішло до цієї миті своїми стежками одночасно. А зараз розійдеться, щоби за мить возз’єднатися з усім трішки зміненим. Але бути у самості, бути відірваним від іншого йому не вдасться. Бо це не має для всього жодного сенсу.
Comments are closed.