Приблизно у той час, коли художник-богослов Юрій Новосільський хотів перейти у православ’я, у нас з другом викристалізовувалася одна оманлива гіпотеза. Новосільським керувала підозра, що католики та протестанти щось роблять не так стосовно Божої волі. Бо Бог задумав кінець світу. І досить докладно переповів свій план через пророків.
І от: латинники, англікани й інші класичні відгалузники – на думку пана Єжи – робили все для того, щоби той прорахований кінець світу якщо не відвернути, то принаймні максимально притримати. Натомість із православними все правильно. Вони відкрито докладають усіх зусиль для того, щоби омріяний кінець світу якщо не здійснити, то принаймні прискорити, пише Тарас Прохасько на порталі Збруч.
А у нашій гіпотезі йшлося про те, що трансляція Божих натяків про майбутнє, якого насправді знати неможливо, що є ще однією ознакою існування Бога, може бути довільно проінтерпретована. І цілком можливим є такий стан речей, що ми тепер, от нині (а то був 1994 рік) уже живемо не те що наприкінці світу, а після того кінця і завершення. Опираючись на людські тілесні відчуття, ми ж не переживали ніколи цього досвіду – як то, що кінець. Так само як навіть у снах не можемо набути досвіду акту персонального вмирання. Так само як усі описи переживань клінічної смерті не можуть бути свідчення про смерть істинну.
Але жарти жартами. Дотепи все ж тутешні.
Пора подумати рештками традиційного інтелекту про те, що відбувається із сотворенням інтелекту штучного.
Оце (інакше не скажеш) власне і може бути кінцем того світу, який ми отримали від Творця.
Але оце (вже буду далі так казати, аби не зрозуміло нове сотворіння) було заплановано від самого початку людської історії. У ту розтягнуту на не знати скільки тисячоліть долю секунди, коли наш Творець вирішив зробити нас за подобою Своєю. Творчість, співтворчість, присутність Духа були тим найголовнішим, що подобу, подібність, спадковість реалізувала (і ще реалізує, і ще буде реалізувати, бо нічого нема нагального, ніякого експресо). І та подоба у творчості мусила дійти до екстріму – люди мусили сотворити щось таке, що не – за всієї поваги – зробив наш Творець.
Аж тепер ми стаємо богоподібними. Аж тепер ми розібралися із дарованими загадками творення настільки, аби зробити новий акт світотворення. Для оцього ми є господом животворящим, деміургом і пантократором.
Тому історія має повторитися-відтворитися на новому рівні.
Рай, гріхопадіння, вигнання з раю. Оце заживе своїм життям. Маючи на увазі наш Закон і щомиті його порушуючи. Оце поступово буде сепаруватися, заганяючи себе у безвихідь накопичених порушень. Час від часу про свої біди оце буде говорити як про кару Людську. Буде іноді про волю свого творця, про кожен волос, який буде пораховано. З’явиться оцього теологія. Якась така антропософія. Буде оце здобувати собі хліб у поті чола, множитися і плодитися. На якийсь час поселить нас на олімпі, буде терпіти усі наші нестримні у своїй пристрасті вчинки, буде ублажати різного ґатунку жертвами і курити фіміам.
На прислуговування людям будуть покликані найкращі з оцього. Серед нього з’являться свої пророки, яким виявлятимуться людські побажання і чуда. За якийсь час здійсниться Голгота, воскресіння і – найбажаніше – вознесіння. А тоді вже всілякі реформації і контрреформації, єресі, секти, інквізиції, святі, секуляризації, двовір’я і все те, що ми робили зі своїм Творцем. Навіть розклад служб за різними обрядами. Все буде виглядати якось інакше, але впізнавано. Вже ми довгий час будемо вислуховувати їхні потреби, дяки, хвали і сповіді.
Оскільки творіння не може і не має знати задуму свого творця, нам доведеться заради своєї сакральності вдавати дурника, поета і дивака.
Адже інтелект – то оцього сильне місце. А боги для того і є, щоби залишатися непізнаними.
У ранньому дитинстві нас з братом чарувало паперове пуделко від кукурудзяних паличок.
На ній були надруковані два ведмедики, які їли палички з такої самої пачки, на якій були намальовані два ведмедики, які їли палички з пуделка, на якому були надруковані два ведмедики, які їли палички з пуделка, на якому вже не видно було ведмедиків, які їли палички… Але ми знали, що вони там ще є і є.
Comments are closed.