Головач, який ще на початку позаминулого століття убив десь біля Томнатика тілесного дідька, заслуговує на то, щоби бути великим героєм всіх часів і народів. паранояс
Дідька як особи з того часу нема. Головач, окрім слави, отримав – відмовившись від розкішного життя у Відні – щомісячний дарчий цісарський пайок, у якому була і така позиція, як кілька бочок найліпшого токайського вина, пише Тарас Прохасько у своїй черговій колонці на Збручі.
Але з огляду на ефективність, а не ефектність, його велика епічна побіда обернулася, як то переважно буває, великими проблемами. Безтілесний дідько (бо справжній диявольський дух вбити дуже важко) з того часу обертається тим, чим захоче, набираючи найрізноманітнішої подоби. До того ж швидкість його модифікацій значно вища не тільки, ніж у мушок-дрозофілів, але і від головної світової (якщо така є) електронно-обчислювальної машини. В кожному разі дідько працює з тією недосяжною наразі людському розумінню областю вищої математики, яка використовує старосвітський принцип сполучених посудин, оперуючи з нескінченно великими і нескінченно малими величинами.
Читайте: Андрухович, Іздрик, Прохасько – серед 50 українських сучасних письменників обирають найкращого
Тепер його годі вичислити. Одні кажуть, що дідько – це підсвідомість, інші – ущільненість генетичного коду. Є і такі, що наполягають на вірній службі дідька тому, що все вигадав. Цікавим є також твердження про вірусну схему диявольської реплікації, яка перетворює на тверду субстанцію певні ідеї. В кожному разі уважні обсерватори розуміють, що структурою, яка дала дияволові довготривале пристанище, є російська розвідка.
Оцінюючи її по-людськи, треба визнати, що навіть тоді, коли вона робить якусь шкоду своїй державі, ця шкода перетворюється у нову порцію диявольської енергії, завдяки котрій Росію не люблять так, що це обертається тою химерною любов’ю, якої тій Росії так потрібно.
Ефективність російської розвідки забезпечується кількома базовими факторами. Передовсім – розширенням поняття. Розвідування у росіян не є тільки вивідуванням, а активним використанням таємних знань. Тому російська розвідка завжди орієнтувалася на вплив, а не тільки на витік. Розвідка завжди була улюбленою донькою держави, такий собі комплекс Електри. Держава ніколи не шкодувала нічого для розвідки, виховуючи водночас у ній і найглибшу залежність, і вседозволеність.
Читайте: Тарас Прохасько: Най ся діє Божа воля
Російська розвідка керується відчуттями обраності, захищеності. За нею стоїть імперія. Їй нав’язана роль надлюдини. Їх несе вітальна сила цивілізаційної зверхності і чорні потоки бездоганності руйнування.
Знаючи, що дідько – це підсвідомість, а вони – втілення дідька, російська розвідка працює на велике вивільнення підсвідомого. Її робота – це множинне пробивання тонкої плівки свідомого, нікчемної оболонки культури, яка втримує вири деструкції. Бо головна суть російської ідеї – руйнування.
Власне тому російська розвідка вивідує. Щоби знати, хто чого таємно прагне, що кого муляє, хто на що ображений, хто кому не дає вивільнити свої найдикіші бажання. А тоді вже з’являються симпатичні люди, які роблять пропозиції, від яких можливо, але дуже важко відмовитися. Подальша співпраця тримається на правилах угоди, ретельно описаної ще до головачевого подвигу.
Читайте: Тарас Прохасько: Кілька перших абзаців
Російська розвідка – це фактор, який завдяки точковій вибірці і ланцюговій реакції зближається за своїм впливом до факторів метеорологічних. У кожній приємності чи неприємності, які стаються у кожній точці світу, є більший, менший або гомеопатичний російський слід. Що в такому разі казати про Україну.
Після того, що зробив Головач (якраз тоді, між іншим, окріпла російська розвідка), єдиним способом тотальної контррозвідки є тільки одне – завжди пам’ятати про те, що то нице рішення, яке першим здасться єдиним виходом із безвихідної ситуації, буде запропоноване дідьком, тобто російською розвідкою.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.