Це вже третій в історії Станиславова будинок магістрату. Перша згоріла під час сумнозвісної «мармулядової» пожежі 1868 року. Аби збудувати нову, місто взяло півмільйонну позику. І збудувало.
Наріжний камінь нової ратуші урочисто заклали 6 липня 1870 року. Її батьками називають одразу двох архітекторів. Проект розробив Атаназій Пшибиловський. Тендер на будову виграла львівська фірма «Товариство будівництва і виробництва цегли машинним способом». Її директором був Філіп Покутинський. Він вніс деякі зміни у проект і потрапив у співавтори.
Ратушу звели швидко, у 1871 році там уже засідали чиновники. Міському бюджету новобудова обійшлась у 71 197 австрійських злотих – велетенську суму.
Ратуша мала вигляд двоповерхового, витягненого з півночі на південь прямокутника з високою вежею, що піднімалася над центральною частиною. До рівня п’ятого поверху все облицювали білим мармуром. Далі містилась галерея, де вдень і вночі чатував фойєрман – службовець, обов’язком якого було попереджати про пожежну небезпеку.
З чотирьох боків вежу прикрашали годинникові циферблати із позолоченими стрілками. Тоді кишеньковий брегет міг дозволити собі далеко не кожен, тому для більшості мешканців міста ратушний годинник був єдиним орієнтиром. Завдяки йому багато торговців знали, коли треба відчиняти чи зачиняти крамниці. На поштівці не видно, але був і ще один, п’ятий годинник! Він містився над великим овальним вікном третього поверху та дивився в бік вірменського костелу.
До речі, про костел. На поштівці він має тільки одну баню. Насправді це «проїзд» ретушера, про що «Репортер» уже писав у статті «Не вір очам своїм».
Крім помпезної зовнішності, ратуша мала непогане внутрішнє оздоблення. Наприклад, зал засідань магістрату був чудово розписаний і прикрашений різноманітними написами про головні події історії міста.
А ось до підвалів ратуші городяни воліли не потрапляти. Там розташовувалася поліційна в’язниця. Найзнаменитішим її постояльцем виявився Іван Франко.
Під час Першої світової російські військові обрали ратушну вежу за корегувальний пункт вогню. Австрійці це швидко розкусили та піддали споруду масованому артобстрілу. Ратуша встояла, проте вкрилась тріщинами й після війни перебувала в аварійному стані, погрожуючи завалитись на голови мешканців. Тому поляки взялися будувати наступну ратушу. Саме її ми бачимо на сучасному фото.
Будівництво тривало протягом 1929‑1935 років, хоча внутрішні оздоблювальні роботи продовжувалися аж до початку війни. Архітектор – Станіслав Треля. Ця ратуша має три унікальні особливості:
• чи не наймолодша ратуша у Європі, а в Україні – точно;
• єдина в Україні, що зведена у стилі функціоналізму, який панував у 1930‑х;
• єдина в Україні споруда некультового призначення, яка має позолочений купол. Його позолотили під час грандіозної реконструкції центру міста у 2000 році, витратили 200 г сусального золота.
Висота ратуші становить – 49,5 м (аналог 16‑поверхівці), що автоматично робить її найвищим будинком у місті. Цікаво, що магістрат тут ніколи не засідав. Довгий час у ратуші містились склади, а з 1959 року – краєзнавчий музей.
Ратуші не порівнюємо, бо вони різні. Звернемо увагу на квартал будинків, які проглядаються праворуч на старій поштівці. Зараз там дерева. Цей квартал знесли у часи німецької окупації за наказом коменданта Бо.
Окреме питання викликає двоповерхова кам’яниця зліва. Вона дожила донині, але зі змінами. На поштівці будинок має п’ять вікон по фасаду, а на сучасному фото – тільки чотири. Що це – архітектурні втрати чи черговий проїзд невідомого ретушера?
Фото: Микола Волков. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
