Минулого тижня завершився щорічний міжнародний кліматичний саміт СОР26 у шотландському місті Глазго. Попри великі очікування від цього заходу, який прем’єр Великої Британії Борис Джонсон називав «моментом істини для людства», це було щось зовсім кволе й нечітке, як осінній сон.
У підсумку прийняли три глобальні ініціативи: декларацію про ліси та землекористування, декларацію про скорочення викидів метану на 30 % у 2030 році та декларацію про запровадження передових зелених технологій, пише Максим Карпаш у Репортері.
Показово, що декларацію про збереження лісів підтримали майже всі держави-учасниці, а до інших двох, більш важливих, не приєднались найбільші джерела викидів – Китай, Індія та Росія. А ці країни відповідальні за 28 %, 7 % та 5 % світових емісій СО2. З хорошого – Україна на СОР26 оголосила про плани до 2035 року зупинити використання вугілля для генерації енергії, а ДТЕК, як компанія що контролює понад 75 % українського добутку та використання вугілля, зобов’язалась відмовитись від цього «найбруднішого» енергоносія до 2040 року.
Звісно, без об’єднання зусиль усіх країн досягти до 2050 року нульових викидів у світі буде неможливо. А це вкрай необхідно для того, аби глобальна температура припинила зростати. У такому випадку вона зросте на 1,5 градуси порівняно з доіндустріальною добою, ще на 0,3 градуси – порівняно з теперішньою. Тільки у такому разі нам вдасться у другій половині століття уникнути кліматичної катастрофи.
Читайте: Максим Карпаш: Екологічна «нобелівка»
Така ж ціль у записана у Паризькій кліматичній угоді 2015 року, яку підписала більшість держав світу. І можна було б подумати, навіщо хвилюватись, раз усі все підтримують? Та свіжі прогнози Міжнародної енергетичної агенції вказують, що ми однаково маємо шанси перетнути позначку в 2,0 градуси, після яких зміни стануть незворотними, а більшість країн не справляться з адаптацією до змін клімату. Разом з тим, сценарій, за якого людство таки не перетне важливі 1,5 градуси, цілком реалістичний. Та для цього будуть потрібні зусилля урядів, бізнесу та практично усіх жителів планети.
Отже, ключові очікування від урядів та бізнесу:
У рази збільшити інвестиції в сонячні й вітрові електростанції та системи зберігання «зеленої» енергії (батареї та водень).
Різко (за кілька років) закрити практично усі вугільні електростанції.
Відмовитись від нових інвестицій у розробку нових родовищ нафти й газу.
Збільшити у рази будівництво атомних електростанцій.
Підвищити обсяги виробництва біопалива та систем уловлювання парникових газів.
Посилити тиск на компанії та суспільство задля підвищення енергоефективності економіки: зменшення втрат енергії в будівлях, скорочення витрат енергії на опалення та охолодження приміщень, запроваджувати технології, що скорочують викиди.
Читайте: Максим Карпаш: Мій коронавірус
Створювати нові галузі економіки, єдиним завданням яких постановити вилучення з атмосфери парникових газів.
Як на мене, цей коротенький перелік і є програмними цілями для роботи українського уряду та місцевих органів влади. Особливо за умов критичної потреби у додаткових інвестиціях в українську економіку. Тільки завдяки цьому ми зможемо знайти сили та ресурси для сталого розвитку нашого суспільства.
Наступного разу розкажу про те, а яке ж майбутнє чекає нас усіх у практичному сенсі в межах кліматично нейтрального 2050 року.
