Щороку уряд видає постанову, де вказує, які дні будуть додатковими вихідними та коли їх треба відпрацювати. Найвища щільність свят припадає на початок січня й початок травня. В принципі, маємо справу з легальним правом задовольнити природне бажання лінитись.
Ще з Середньовіччя держави під релігійним тиском запроваджували різноманітні правила для боротьби з лінощами. У церквах і навчальних закладах священники регулярно пояснювали, що небажання працювати, по суті, є грішним. Працелюбні прихожани вважались кращими для Бога, ніж менш працьовиті, пише Максим Карпаш на Репортері.
З часом справа досягла й карикатурних форм. Згадаймо лише радянський закон «О борьбе с тунеядством». Міліція лапала людей у робочий час у кінотеатрах і кафе, питала документи та вимагала пояснень, чому ти зараз не на роботі або навчанні.
Смішно було б зараз бачити застосування подібного законодавства до блогерів, айтішників, працівників креативних індустрій – штраф за те, що сидиш зранку в кафе та щось робиш у ноутбуку. Або зайти вдень у будь-який коворкінг…
З біологічної точки зору лінь – це просто економія енергії. Практично усі відомі фізичні, біологічні та суспільні процеси та явища зазнають впливу принципу переходу в стан з мінімальною енергією. У живому світі це яскраво видно серед тварин і птахів. Вся їхня поведінка продиктована потребою витрачати мінімум енергії задля досягнення максимального результату. Наприклад, ворона підкидає горішок саме на таку висоту, аби той розбився з найбільшою вірогідністю, щоб їй не треба було підлітати ще раз. Таких прикладів багато.
Читайте: Максим Карпаш: Laudato Si – Славні будьмо!
До людей часто застосовують прикметник «лінивий». Особливо педагоги полюбляють так говорити про учнів – талановитий, але лінивий, не старається. Чому ж не старається? Бо не має мотивації. А переведіть цю дитину у сильніший клас чи школу, то вона одразу почне вчитись активніше, бо з’явиться мотивація не бути останнім у класі.
Повертаючись до новорічно-різдвяних свят, чомусь згадав про цей узаконений період лінощів. У нас він має цікаву особливість – колядування, особливого типу спів. Пташки також співають, керуючись лінощами, а зовсім не тому, що аж так люблять світанки чи сонце. Перед сходом сонця вони співають, щоб повідомити, де є місця для харчування. Співом розповідають про місце, де нічні хижаки вже сплять, а денні ще не прокинулись. Так вони досягають мінімальних витрат енергії за максимального результату.
Ми також співаємо в час Коляди, як пташки, – поодинці та хором, на всі голоси та організовано. Чи всі, хто колядує в ці дні, аж так щиро радіють саме народженню Христа? Сучасна психологічна й поведінкова наука свідчить, що ми такою організованою та усвідомленою традиційною розвагою ніби викуповуємо собі цей період лінощів. Коляда – як індульгенція за довгий період свят. І це чудова традиція, поза всіма сумнівами.
Але чи не пора нам, як нації, перейти у більш конкурентний клас націй або усвідомити, що ми вже в ньому і наразі є там останніми?
Автор: Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Comments are closed.