Цими днями новинна хмара навколо нас дедалі більше наповнюється повідомленнями про дивні, інколи безглузді, а часто й відверто хибні вчинки. У мирний час ні самі ці дії, ні наші реакції не були б можливими.
Принаймні, мені так хочеться думати, пише Максим Карпаш у Репортері.
На тижні мали дві події такого штибу: масоване перейменування вулиць в Івано-Франківську та не до кінця зрозумілі вислови Папи Франциска щодо українсько-російської війни.
Почнімо з Папи, оскільки лише цю неділю ми відсвяткували Великдень з усім цивілізованим світом, а тепер очікуємо це свято за східним християнським обрядом. Як представникові католицької громади та українцю мені не подобаються вислови Папи щодо українських біженців та організована його кліром Хресна хода з двома жінками, яких назвали представницями України та московії. І якщо поява тих жінок мала на меті примирення (а чого ще можна було чекати від представників християнства?), то вислови про расизм щодо біженців, це вже занадто.
Чому так сталось, скажуть фахівці-релігієзнавці. Упевнений, що вся ця історія – непродуманість кроків Святого Престолу. Крім того, Папа Франциск – як аргентинець і лівак за політичними поглядами – слабо включений у східноєвропейський контекст. Таких дій та висловів не можна було чекати від жодного Папи-європейця, в принципі. Не кажучи вже останніх двох Пап – Івана Павла ІІ чи Бенедикта ХVI. Хоча подібні пасажі озвучив і президент Франції Еманюель Макрон. Дуже багато політичних діячів світу якщо вже не підтримують Україну, то принаймні мовчать, думають.
Читайте: Максим Карпаш: Рашизм-фашизм
Тепер про перейменування трьох десятків вулиць в Івано-Франківську та селах, що входять до нашої громади. Хтось концентрується на тих чи інших вулицях – Сахарова чи Менделєєва. Мені невдалим здалося перейменування у Підлужжі вулиці Миру на Мирну.
Очевидно, що рішення міського керівництва було продиктовано винятково бажанням потрапити в новини. Рішення явно поспішне, та у заявах вже поправлене і буде ще, скоріш за все, «відігране» у якийсь спосіб. Якщо так хотіли позбавити нас усього російського, то слід було б і колишнього радянського генерала Джохара Дудаєва (є вулиця його імені у нас) також забувати.
Не лише у мене щирий подив викликали нові назви десятка вулиць у радянському стилі – «Героїв» українських міст, а також імена тих, на чию честь вулиці переназвані.
До слова, якщо вже подивитись гендерно, то там лишень одна жінка, і це геть зле. Так само не маємо вчених, освітян, діячів культури, іменитих городян. Чому б не назвати вулицю на честь наприклад, Княгині Ольги чи Альберта Айнштайна?
У підсумку бачимо непродуманий вчинок. Для чогось же передбачені громадські слухання, обговорення у колі істориків та краєзнавців. Упевнений, громада б радо сприйняла ініціативу перейменування вулиць, а місцеві діячі та активісти надали б багато слушних рекомендацій.
Читайте: Максим Карпаш: освітня війна – початок
Але значно більше мені б сподобалось, якби мер оголосив, що у Івано-Франківську немає жодного об’єкта нерухомості у власності громадян росії. А такі є. Або хоча б скласти такий перелік. Чи, наприклад, поцікавитись підприємствами, що мають у структурі власників громадян московії. Або чому б не поставити у недовгій перспективі завдання відмовитись від енергоносіїв російського походження?
Але це все вже складні питання, серйозні вчинки. І ми точно такі ще зробимо.
Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Comments are closed.