Максим Карпаш: Рашизм-фашизм

Думаю, що під звуки сирен повітряної тривоги після перегляду фото та відео з Бучі, Ірпеня та інших містечок-сателітів Києва, спокійний сон давався мало кому. Соцмережі досі наповнені порівнянням із діями фашистів у роки Другої світової війни.

І вже давно гуляє сучасний аналог – “рашизм”. Нас морально гнітить рівень показної жорстокості, зухвалості, безкарності військових злочинів. Очевидно, що орки мають на меті знищити українців як націю, у цілком фашистській манері, пише Максим Карпаш у Репортері.

Але що ж таке фашизм? Існує цілий ряд визначень, зокрема й від таких його адептів, як іспанський генерал Франко та італійський “дуче” Муссоліні. Також відомими є 14 ознак фашизму. Їх сформулював письменник Умберто Еко в есеї «Вічний фашизм» від 1995 року.

Пряме порівняння з тим, що зараз є у московії, вказує на повну відповідність рашизму всім ознакам фашизму. Але, як і все у росії, навіть тут вони проявили свою недолугу відсталість.

Читайте Максим Карпаш: освітня війна – початок

Втім, у них є всі 14 ознак фашизму:

Культ традиції – у рф усе це крутиться навколо перемоги над німецьким фашизмом. Але при цьому навіть купівля німецьких авто чи продаж німцям енергоресурсів не становлять проблеми.
Відмова від модернізму – усе західне протиставляється “руському та правильному”. Україна, як країна розвитку, протиставляється московії.
Культ дії лише заради дії – паління книжок й решта дурниць з цього ешелону.
Незгода – це зрада – сам путін оголосив полювання на “націонал-зрадників”. Суспільна дискусія щодо будь-якого питання просто відсутня.
Страх відмінності – для росіян ми та багато інших народів завжди є “меншими братами та сестрами”, яких за потреби можна й покарати.
Апеляція до розчарованого середнього класу – путін постійно апелює до всього радянського, саме тому чомусь більшість жителів рф відчували себе “середнім класом”.
Одержимість наративом – понад вісім років російська пропаганда налаштовувала всіх без винятку росіян проти українців, точно копіюючи налаштування німців проти євреїв та ромів у 1930-1940-х роках.
Вороги водночас занадто сильні та слабкі – саме тому, за словами москальської пропаганди, вони на нас напали, бо інакше ми б напали першими.
“Фейковий пацифізм” – війна начебто заради миру, лицемірство. Саме це зараз маємо з цими нелюдами.
Зневажання слабких – українці – менша нація, жорстоке ставлення до дітей/жінок/старших, безкомпромісне підкоряння волі вищих за ієрархією.
“Виховання усіх, аби вони стали героями” – поклоніння культу смерті ми бачимо тепер в усьому: від “заходів” у дитсадках, прямих спрямувань своїх солдатів на вірну смерть до масових страт у наших містах.
“Мачізм” – показна гомофобія, зневага до жінок тощо.
“Вибірковий популізм” – демонтаж демократичних інститутів, логіка “революційної доцільності” навіть у побутових справах та вільне застосування практик державного насильства.
“Новомова” – штампи, сприяння збідненому та зміненому словниковому запасу задля обмеження критичного мислення: українці – “нацисти”, усі незгодні – “п’ята колона” і т.д.

Уважний читач побачить значно більше збігів подібності рашизму та фашизму. Цей текст є спробою пояснити хоч якось самому собі та, сподіваюсь, комусь із вас, чому таке сталось.

Чому така жорстокість?

Бачу лише, що в основі цього всього є крайня тупість окупантів, їхніх очільників, а також тотальне несприйняття реальності. У жорстокості бачу вияв помсти путіна цілій Україні, трансльований усім його солдатам.

Орки просто були впевнені, що вони сильніші й розумніші. А тут їм майже півтора місяця доступно пояснюють, що вони тупі й дохлі. Тому вони переносять свій страх і злобу на слабших – жінок, дітей, загалом цивільне населення.

Отже, мусимо карати.