Недавно оголосили результати чергової антипремії «Академічна негідність 2023». З самого початку запровадження, а це було кілька років тому, мені не вдавалось зрозуміти, яка її мета. За словами організаторів, це має «стати сигналом для суспільства щодо неприпустимості практик плагіату, фальсифікації, фабрикації та псевдонауки». Перебуваючи у статусі дослідника, слухаючи сучасні тренінги з питань академічної доброчесності, читаючи про сучасні практики в цій галузі, мушу сказати, що така антипремія більше шкодить, ніж допомагає, пише Максим Карпаш у «Репортері».
Загалом виглядає як рейтингування осіб у слідчому ізоляторі, – хто з них більший злочинець. І тут кілька обставин, які вказують на безглуздість цього заняття. Перше – вироків ще нема. Друге – жодних позитивних сигналів щодо зниження злочинності воно не принесе. Третє – етичних проблем лише більше.
Читайте Максим Карпаш: Кліматична розрада з сумним фіналом
Всю цьогорічну антипремію не коментуватиму, але про двох лауреатів таки висловлюсь. Чинний міністр освіти і науки Оксен Лісовий і його заступник Михайло Винницький.
Оксен Лісовий – ветеран, багаторічний драйвер розвитку Малої академії наук. Чесно кажучи, до його призначення мені було невідомо про його науковий ступінь. Перед призначенням міністром у його дисертації, скоріше за все, знайшли плагіат. Лісовий зробив рішучий крок – відмовився від наукового ступеню. Людина відмовилась від наукового ступеню на все життя, від доплат за той ступінь і ще багато від чого. Тобто він припинив демонструвати з себе вченого, а повністю перейшов у роль освітнього менеджера.
Михайло Винницький – українець із Канади, не так давно здобув громадянство українське, відмовившись від канадського. Працював керівником секретаріату Національного агентства із забезпечення якості освіти (НАЗЯВО). Вважаю його одним із провідників нової системи забезпечення якості вищої освіти, яка є однією з вимог Угоди про асоціацію з ЄС.
Йому в антипремії дісталась «перемога» у номінації «посіпака». Укладачі формулюють номінацію так: «за сукупність заслуг, що дозволили його кар’єрі досягти піку». По-перше, хто вони такі, щоб говорити про статус кар’єри будь-кого живого? Що вони, для прикладу, скажуть, якщо Михайло Винницький у майбутньому стане європейським чиновником – заступником чи єврокомісаром з питань освіти, молоді, спорту та культури? По-друге, виглядає, що для укладачів рейтингу бути в чиїйсь команді означає бути посіпакою, особливо якщо це команда Оксена Лісового. У такому разі готовий оголосити себе посіпакою також, адже вважаю себе членом команди ректора у своєму університеті.
Кілька слів щодо плагіату.
У ті часи, коли ми з колегами писали свої кандидатські та докторські, не було таких чітко сформульованих правил дотримання академічної доброчесності. Й не було програмних засобів перевірки. Скоріше за все, у тих чи інших моїх численних статтях тих років також можна знайти некоректні посилання чи інші огріхи. Іншими словами, ми писали статті й дисертації у цілковито іншій парадигмі академічної доброчесності.
Читайте Максим Карпаш: На порозі ери глобального кипіння
Але якби мене хтось запитав про номінації до цієї «антипремії», то список можна було б дати цілком конкретний. Академічною негідністю є судді, чиновники, які, маючи науковий ступінь, отримують доплати до своїх і так величезних зарплат. Вони реально не провадять жодної наукової діяльності, але щомісячні доплати мають точно. Так, за середнього окладу судді Верховного суду України у 100-110 тис грн доплата за науковий ступінь доктора юридичних наук становитиме 25% – мінімум ще 25 тисяч щомісяця. От це, як на мене, академічна негідність, особливо в часи війни.
Максим Карпаш, професор Університету Короля Данила
Замість довідки:
Громадська антипремія «Академічна негідність» вперше була присуджена у 2016 році. Організаторами стали активісти громадської ініціативи «Дисергейт», які запропонували публічно «нагороджувати» негідних науковців. Номінантів протягом року висувають журналісти та активісти у соцмережах. Там же відбувається голосування. Координаторкою ініціативи «Дисергейт» є Світлана Благодєтєлєва-Вовк – кандидатка економічних наук, голова ГО «Точка росту: освіта і наука», авторка блогів про освіту та науку.
