Продовжую розбирати принципи вищої освіти, сформульовані у цьогорічному Тиранському комюніке. Тут привертають увагу два принципи, в яких ідеться про вищу освіту та відповідальність. І справді, відповідальність – вона завше двостороння, пише Максим Карпаш у Репортері.
Відповідальність суспільства перед вищою освітою – це комплект зобов’язань влади.
Зобов’язань політичних, організаційних, регуляторних та законодавчих – які в сумі передбачають фінансування. Без цих елементів функціонування системи вищої освіти відповідно до інших фундаментальних цінностей – академічна доброчесність, автономія, участь студентів і викладачів в управлінні, відповідальність перед суспільством – просто неможливе.
Читайте Максим Карпаш: Кондиціонери та національна енергетична безпека
Іншими словами, без належних інвестицій годі очікувати гідних здобутків у сфері освіти, науки та соціального впливу.
З одного боку всі ці політичні, законодавчі та бюджетні зусилля мають забезпечити рівний доступ до вищої освіти усіх спроможних українців. З іншого – мусить бути притік та утримання достатньо кваліфікованих освітян. За таких умов можна чекати від системи вищої освіти виконання своїх засадничих завдань. Це підготовка людей до участі в ринку праці та активному громадянському суспільстві, їх особистісне зростання, а також розробка й утримання в належному стані адекватної бази знань.
А яка відповідальність вищої освіти перед суспільством?
Поки влада зобов’язана забезпечити законодавчу та фінансову підтримку, система вищої освіти мусить і сама дотримуватись усіх фундаментальних цінностей. Іншими словами, на університети суспільство покладає відповідальність за генерування, передавання, поширення, збереження та використання знань.
Не менш важливо, аби освітня спільнота повідомляла суспільство про те, що саме вона робить, та отримані результати. Це означає, що тематики наукових та освітніх зусиль університетів мають узгоджуватись із поточними проблемами суспільства, слугувати підґрунтям та частиною пропонованих рішень.
Спільнота вищої освіти у всіх цих діях має повне право послуговуватись власними стандартами та практиками, які не можуть суперечити фундаментальним цінностям вищої освіти.
Читайте Максим Карпаш: В усьому винні люди з вищою освітою
Звісно, для університетів в мирних державах порядок денний досліджень та освіти визначений Глобальними цілями сталого розвитку ООН у редакції 2015 року. А для України тематику наукових досліджень та освітньої діяльності диктує війна.
Йдеться про всі можливі види безпекових рішень – від засобів індивідуального та колективного захисту, усіх можливих видів озброєнь, і аж до радіаційної та продовольчої безпеки. Напевно, саме тому нещодавно у нашому суспільстві виник значний резонанс з приводу обсягів фінансування антарктичної станції імені Вернадського.
Узагальнюючи, маємо розуміти, що стосунки суспільства та системи вищої освіти повинні бути взаємними та взаємовигідними. Цілком за аналогією інших сфер – армії, охорони здоров’я, бізнесу.
Максим Карпаш, професор Університету Короля Данила
Comments are closed.