На початку двотисячних я був по обміну на практиці у Берліні. Економив на всьому, бо ж студент. Жив у вкрай дешевому районі, на околиці східного Берліна – тієї частини, що до 1989 року була під контролем СРСР. Однотипні панельні багатоповерхівки там мало чим відрізнялись від подібних у Києві, Львові чи Івано-Франківську. А ось дослідницький інститут, де я стажувався, був розташований на півдні Берліну, у так званій американській зоні, куди не дотягнулася кістлява рука радянських окупантів. Різниця між районами вражала, пише Максим Карпаш у Репортері.
Такі ж асоціації виникли у мене від перших повідомлень про патронат країн ЄС над враженими війною містами та регіонами України. Кіровоградщина під патронатом Норвегії, Одеса – Швейцарії і т.д.
Цими днями, 4-5 липня, у швейцарському місті Лугано відбувається донорська конференція щодо відновлення України. Як заявив прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, уряд силами майже 3000 експертів і чиновників напрацював пропозиції у 24 томах. Мені випала честь долучитись до того поважного товариства у частині енергетики.
Тож дозволю собі трохи пояснити громаді, що ж саме планується.
План відновлення передбачає п’ять складових: оновлена архітектура інститутів (органів управління) для «розумного відновлення», а також відновлення інфраструктури, економіки, навколишнього середовища та соціальної сфери.
Читайте: Гендер, цінності, дискримінація. П’ять міфів про Стамбульську конвенцію
Нинішня конференція має стати відправною точкою для оформлення політичної платформи, що дозволить реалізовувати різні міжнародні партнерства для цього процесу, заявляють організатори. Захід переслідує кілька цілей, серед яких ключовими є демонстрація солідарності з Україною, обговорення порядку відновлення країни та застосування децентралізованого підходу й патронату для підтримки. Тобто, різні країни та компанії беруть на себе певні зобов’язання, узгоджені з іншими партнерами та самою Україною. Вже у перший день були оголошені попередні обіцянки щодо того, які країни беруть під свою опіку ті чи інші міста та регіони.
Власне, весь майбутній план передбачає чітку послідовність наших спільних з партнерами дій: спочатку реформи – посилення стійкості у час війни – власне відновлення. Тобто є план працювати в режимі «гроші на відновлення в обмін на реформи».
Вважаю, у поточній ситуації ця комбінація є вдалою.
Адже за останні роки ми не встигли виконати основні реформи, а тепер вони нам конче потрібні з огляду на дві серйозні обставини. Перша – у рамках плану відновлення саме за реформи нас чекає фінансування та допомога закордонних партнерів. Друга – це ті самі реформи, які нам все одно слід зробити на шляху до повноцінного членства в ЄС.
Читайте: Максим Карпаш: Зелене енергетичне майбутнє у ЄС
Звісно, такий підхід подобається не всім. Мовляв, давайте відразу гроші на відбудову, бажано напряму й без посередників у вигляді міжнародних фінансових інституцій на кшталт МВФ, ЄБРР тощо. Бачимо й різницю у запланованих бюджетах. Наприклад, ми оцінюємо попередні прямі збитки у 750 млрд євро, а план відновлення наразі розрахований на 500 млрд.
Але є резерви для збільшення асигнувань. Так, моя коліжанка, українська очільниця Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС Олена Павленко запропонувала продати російські газосховища в ЄС, а кошти спрямувати на відновлення України…
Отже, далі буде.
Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
