Парламентський комітет з питань освіти і науки, а далі й Верховна Рада – підтримали кандидатуру Оксена Лісового на посаду очільника Міносвіти. Читаю загалом позитивні відгуки про нього і це додає оптимізму на фоні відверто скрутної ситуації в українській освіті. Майбутній міністр зі статусом учасника бойових дій знову потрапляє на війну, тепер на фронті освітньому, пише Максим Карпаш у Репортері.
На цьому фронті не завжди відомо, хто твій ворог, розвідувальної інформації не отримаєш почасти ніколи, ресурсів просто мінімум, очікування спільноти й суспільства завше завищені. Словом, дуже складні стартові умови…
Сергій Шкарлет, який долучився до створення цих умов, за майже два роки керівництва МОН України не запровадив жодної реформи. Усе йшло «накатом»: дошкільна освіта без змін, шкільна – НУШ просто «притихла», на пріоритети науково-технічної політики не вплинули ні пандемія, ні війна, на міжнародному напрямку все обмежилось спорадичними поїздками в Таджикистан та Азербайджан. Шансів продовжити існуючі реформи чи провести свої були – пандемія давала достатньо і часу, і можливостей для цього.
Таке собі, як то кажуть.
Тож новий міністр з бойовим досвідом знову на війні. На війні за кошти для підшефних закладів освіти. Не секрет, що додаткових грошей на цей напрямок уряд не дасть, тож доведеться просто скорочувати видатки. Це означає скорочення кількості закладів освіти, у першу чергу, університетів і профтеху, галузевих закладів освіти (податкові, банківські, МВСні тощо).
Читати Максим Карпаш: Дещо про патріотизм
Таку задавнену реформу не спромоглись запровадити з добрий десяток попередніх міністрів. Чи то занадто сильне умовне «лоббі» ректорів, чи бракувало політичної волі, чи ще чогось.
Коштів з-за кордону на покриття поточних видатків освіти також не варто чекати. Адже навіть наші найсильніші заклади не лапають зірок у міжнародних рейтингах. Тому буде дуже складно переконати іноземців у тому, що наші освітні заклади дійсно вартує рятувати прямою дотацією за кошти платників податків громадян ЄС, США та інших. Про науковий сектор роботи взагалі цього разу не згадую – українська наука затримала подих ще від пандемічних часів і ризикує нового подиху так і не зробити.
Чи готова нова міністерська команда до таких реформ, ми зможемо сказати за їхнім персональним складом, прізвищами тих, кого залишать з попередньої, та результатами перших 100 днів – якраз аби встигнути закласти нову структуру мережі освітніх закладів та власне самі обсяги у проєкт бюджету на 2024 рік (серпень-вересень).
Читайте Максим Карпаш: Тест на паляницю для вишів України
Нова команда у разі такого кроку повинна бути готова піти зі своїх посад у дуже короткий період часу. Мають відпрацювати як спецзагін у технократичному стилі, залишити запобіжники для недопущення відкату проведених змін.
У філософському ж плані питання освіти – ціннісне.
Останні кілька років у нашій системі активно триває дискусія про академічну доброчесність у сенсі протидії списуванням, плагіату та подібних явищ як базовій цінності для учасників освітнього процесу.
До слова, саме на порушенні цього принципу почав Сергій Шкарлет, за результатами розгляду його наукових праць етичним комітетом НАЗЯВО. Щиро сподіваюсь, що новому міністрові та його команді вдасться працювати саме на ціннісній основі без подвійних стандартів.
Максим Карпаш, професор Університету Короля Данила
