Нобелівський лауреат з економіки Даніель Канеман помер минулого тижня у віці 90 років. Цей вчений-психолог, який ніколи не вивчав економіку, залишив нам таку головну ідею: гроші – це завжди не про математику. Гроші – це дуже часто про почуття та емоції. Навчитися аналізувати свої почуття в цій галузі та співвідносити їх зі здоровим глуздом дуже важко. Але, знаючи ключові результати досліджень Канемана, можна хоча б спробувати, пише Максим Карпаш у Репортері.
Канеман народився у Литві, його сім’я більшу частину Другої світової війни перебула у Франції, тож хлопчиком він устиг відносити жовту зірку на одязі. Після війни сім’я переїхала до Палестини, потім Ізраїлю, де Канеман виріс, служив в армії та здобув вищу освіту.
Він став експериментальним психологом.
Основну частину кар’єри працював у Принстонському університеті (США), разом з іншим психологом Амосом Тверські створив нову галузь – нейроекономіку. Останні роки Канеман жив із вдовою Тверські, професоркою Барбарою Тверські, яка тепер пережила його.
Економіка завжди була наукою про те, як люди ухвалюють рішення, що, коли й чому купувати та продавати. До Канемана вважалося, що в економіці нас не дуже цікавить, як працює людський мозок, бо то все й завжди – про тверезий розрахунок. Мовляв, в економічному сенсі людина влаштована, як калькулятор: вона знає, що їй вигідно, та діє виключно у своїх раціональних інтересах.
Читайте Максим Карпаш: Як підготуватись до наслідків нового етапу енергетичної війни
Та дослідження Канемана і Тверські довели, що люди глибоко ірраціональні. Почалось усе із встановлення такого факту: на противагу раціональності мозок абсолютно по-різному оцінює вагу втрат і придбань. Для прикладу, 1000 грн, які були або можуть бути втрачені, важать приблизно удвічі більше, ніж 1000 грн, які були або можуть бути отримані. Таке асиметричне сприйняття має величезний вплив на наше індивідуальне життя і так аж до поведінки цілих країн чи макрорегіонів.
Цей напрямок тепер називають поведінковою економікою.
Подивимося на прикладі, який вплив теорія Канемана має нині на життя України в часи війни. Припустімо, що у вас є квартира чи будинок в Харківській чи Сумській області й до повномасштабного вторгнення у вас було звичне розуміння її ринкової ціни. Далі прийшли росіяни, й ціна вашого будинку впала десь удвічі. Що робити – продавати чи залишати?
Більшість, мабуть, порадила б зачекати, бо ціна зараз надто низька. Цілком у дусі теорії Канемана, адже таке рішення є емоційним. Але з погляду раціональності це неправильно – звідки ми знаємо, що ціна зросте? А раптом наш актив продовжить падіння в ціні чи взагалі перетвориться на купу цеглин?
Канеман встановив, що більшість людей у більшості ситуацій не в змозі зупинитись і раціонально зважити, що може бути далі. Наш мозок перебуває під потужною дією віртуальної втрати активу чи його грошового еквіваленту. Ймовірність отримати нехай і менші гроші зараз не здається вагомою. Адже побачити цю меншу суму на столі чи рахунку – це опинитися в ситуації, коли втрата вже стала реальністю. А поки угода не відбулася, можна вважати, що збитки — це не збитки, а просто неприємна цифра. І ми не продаємо.
Читайте Максим Карпаш: Що означає український удар по нафтовій галузі росії
І тут вмикається ще один механізм, за якого бездіяльність — це теж вибір, за який ми нібито нічого не сплачуємо. У підсумку ми не здатні швидко позбутися проблемного активу або хоча б припинити втрачати надалі – і це джерело потужних трендів на ринках, зокрема, ринку нерухомості поблизу зони бойових дій в Україні.
Ми не знаємо, як прогнозувати майбутнє.
Але маємо рецепт, чого точно не варто робити. Тобто, після таких віртуальних втрат не треба вірити чуттю, що все налагодиться й ціна чогось зросте. Треба шукати опору в більш раціональному.
Заслуга Даніеля Канемана в тому, що він познайомив нас із потужними силами людської психіки. Можливо, знаючи про них більше, ми отримуємо хоч якусь фору в боротьбі з власними інстинктами, тож хоча б хтось утримається від невдалих рішень.
Максим Карпаш, професор Університету Короля Данила
