Попередній текст був присвячений глобальним підсумкам кліматичної конференції СОР26, що нещодавно завершилась у Глазго. Там були загальні напрямки розвитку світової енергетики та економіки загалом. Усі описані заходи країнам доводиться реалізовувати одночасно, адже «чистої» енергії на всіх не вистачить.
Треба враховувати, що країни, які розвиваються, включно з Україною, потребуватимуть дедалі більших обсягів енергії, пише Максим Карпаш у Репортері.
Обмеження споживання призведе до іншого рівня комфорту. Всім жителям планети доведеться погодитись зі зміною звичок, хтось навіть буде розцінювати це як певну жертовність. Наведу кілька епізодів з нашого майбутнього, які вже можна однозначно констатувати.
Задля зниження витрат енергії взимку доведеться обмежувати температуру в помешканнях до 19-20 градусів, а влітку в кондиціонованих приміщеннях – не нижче 24-26.
Звісно, нас чекає тотальна термомодернізація будівель – утеплення фасадів, заміна вікон і дверей, реконструкція систем опалення, вентиляції та кондиціонування. Таке оновлення передбачатиме, скоріш за все, й обмеження щодо максимальної температури гарячої води – у межах 60 градусів.
Транспорт є джерелом третини викидів СО2 у світі, тож багато зміниться і в цій сфері. Наприклад, поїздки на власних чи службових автомобілях на роботу обмежать до чотирьох днів – п’ятий буде для дистанційної роботи або взагалі вихідним.
Читайте: Максим Карпаш: Залягли на дно у Глазго
Швидкість автомобілів обмежать до 100-120 км / год. Зрозуміло, що йдеться про електричні, адже до 2050 року інших вже не випускатимуть, а в багатьох країнах від них взагалі відмовляться. У містах використання особистих автівок максимально обмежать: заборонять паркування, стимулюватимуть спільні поїздки та використання велосипедів разом з іншим персональним транспортом.
Польоти на відстані до 500-700 км будуть замінювати на подорожі на електропотягах. А перельоти на значні відстані спробують обмежити рівнем доковідного 2019 року. Хоча, наразі не дуже зрозуміло, як це зробити в умовах стрімкого зростання охочих та фінансово спроможних авіапасажирів у країнах, що розвиваються.
Найбільший виклик у цій ситуації стоїть перед урядами за критично низького рівня довіри до них. Як переконати виборців у потребі тимчасового зниження якості життя задля уникнення екологічної катастрофи у майбутньому? Докази, що незворотні зміни таки настануть, ще не є достатніми для тих самих виборців.
Інший бік питання – кошти. Усі запропоновані заходи передбачають кратне зростання інвестицій з доволі непрогнозованим періодом окупності. І якщо багаті держави ще якось справляться власними силами, то у решти – понад 75 % країн – грошей на енергетичний перехід просто немає. Україна тут є яскравим прикладом.
Фактично це означає, що економічно розвинені держави будуть просто змушені оплатити участь бідніших країн у спільному кліматично зручному майбутньому.
Виходить, що саме від рівня розуміння стану справ і здатності приймати рішення поточного керівництва держав залежить наше майбутнє як виду.
