Завершую імпровізований цикл про енергетичні бідність і достаток колонкою про енергетичну самодостатність. Так, на фоні «драконівських» тарифів і хронічного дефіциту ресурсів це може звучати дивно, але з багатьох ідей людство спершу сміялось, а потім?
Отже, насправді у світі вже є діючі рольові моделі енергетично самодостатніх громад. Наведу п’ять найвідоміших: архіпелаг Токелау (Нова Зеландія), острівець Ель Хієро (Канарські острови, Іспанія), Екосело Фіндхорн (Шотландія), місто Масдар (ОАЕ), острів Самсо (Данія). Усі вони невеликі – від кількох сотень до кількох тисяч населення, але повністю забезпечують себе енергією з відновних джерел, а інколи навіть заробляють на продажу надлишків, пише Репортер.
Є приклади й цілих держав. Так, Ісландія повністю перейшла на відновні джерела енергії (гідро та геотермальні), Коста-Ріка досягла 99 % відновних джерел, Норвегія – на рівні 98 % електроенергетики із своїми гідроелектростанціями. Ці країни за умови реформування транспортної інфраструктури (відмови від викопного палива) зможуть оголосити себе повністю енергетично самодостатніми.
Наш регіон, колиска видобутку нафти й газу з давніх часів, у радянську добу добувала їх більше, ніж нині ціла Україна. Але варіант нарощування видобутку є шляхом в нікуди. Це як давати наркоману дозу і сподіватись, що він саме кине… Натомість, на Прикарпатті є простий приклад Зеленської громади – вона взагалі не газифікована і проблем з тарифами на газ там нема.
Тобто, проблема не в тарифах. Питання – у структурі енергобалансу громади, регіону та держави з одного боку, а з іншого – платоспроможності споживачів.
Читайте: Максим Карпаш: Енергетичний достаток
Кілька слів про енергетичний баланс. Для початку слід зрозуміти, скільки ж ми споживаємо енергії та де її беремо, тобто банально звести всю «енергетичну бухгалтерію». Знаю, про що кажу, адже більшість громад взагалі не мають поняття про такі, на перший погляд, прості речі. Далі, маючи ціллю енергетичну самодостатність, треба оцінити, що ми можемо собі «дозволити» у найближчій перспективі – як скоротити споживання та на які джерела енергії перейти.
Скорочення споживання – це величезний комплекс можливостей: від побутових звичок кожного до стандартів на проєктування й модернізацію будівель. На які джерела перейти – також залежить від багатьох умов. Наприклад, Івано-Франківськ міг би почати спалювати сміття, а Тлумач – ширше використовувати біомасу, сонячну й вітрову енергію територій понад Дністром.
Наступним кроком мали б стати конкретні дії на виконання описаного. Так, правильно, на це треба купу грошей. Але з іншого боку, для фінансового сектору розвинених країн, зокрема ЄС, який зараз перенасичений дешевими грішми, такі проєкти є дуже цікавими. А далі справа лежить вже більше у технічній і політичній площині: пошук можливостей, співпраця з бізнесом, написання проєктів, підписання угод, дотримання домовленостей, послідовність тощо.
Найцікавіше, що така діяльність, крім вирішення глобальних екологічних проблем, сприяє й підвищенню доходів населення. Адже зрозуміло, що, наприклад, ремонт та утеплення школи в Рогатині не буде робити компанія з Іспанії. А місцевий підрядник буде звідти ж залучати робітників, витрачатись на матеріали та послуги, платити податки і далі за ланцюжком.
Оце все і називається – розумне залучення інвестицій.
Автор: Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Comments are closed.