Газета Погляд

Максим Карпаш: Десять провалів України

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
24 серпня цього року ми відзначатимемо тридцяту річницю відновлення Незалежності України. Можу вважати себе свідомим свідком новітньої історії України.

До пам’ятного дня поставив собі за ціль скласти три переліки, які б відображали мій погляд на те, що нам не вдалося та вдалося за останніх 30 років, а також – про власні, мрії – тобто, які зміни мають відбутись у державі за наступних 10 років на шляху до благополуччя, пише Репортер.

Позитивом краще завершувати. Тож почну з найбільш значних, на мою думку, провалів України за останніх 30 років.

1. Нас стало значно менше. Хоч перепису не робили вже понад 20 років, але кожному зрозуміло, що так і є. Статистика скаже своє слово мовою чисел, та цілком зрозуміло, що кількість громадян України значно зменшилась.

2. Безпека стала реальною проблемою. Якщо зовсім чесно, то ми втратили частину територій, сотні тисяч українців стали внут­рішньо переміщеними особами, більшість з нас не відчуватимуть себе у повній безпеці ще дуже довго.

3. На руїнах старої радянської судової системи так і не побудували пристойну українську. Жоден з нас не може бути впевненим у правосудному рішенні Феміди, причому незалежно від соціальних чи фінансових можливостей, бо завжди може знайтися хтось багатший чи впливовіший.

4. Екологічна ситуація перетворилась на проблему, яка має глобальний і побутовий виміри. Численні природні лиха, катастрофи, хвороби стали вже очевидними для всього світу, але в нас ще є, наприклад, проблема сміттєзвалищ…

Читайте: Максим Карпаш: Олімпійське фіаско

5. Брак національної ідеї. Ми досі, як суспільство, остаточно не домовилися, якою ж має бути Україна та як саме ми мусимо її такою зробити. Досі є навіть противники ЄС і НАТО, не кажучи про мовне питання і т. д. Скоріше за все, тут ще довго не буде однозначної відповіді.

6. Економічного буму так і не сталось. У фахівців є багато аргументів на цю тему, але є факт – ми досі не стали свідками суттєвого економічного розвитку, який мав би реалізувати той «значний потен­ціал», про який досі йдеться у всіх шкільних підручниках.

7. Система освіти відверто стагнує, намагаючись відновитись після десятків років радянського соціального експерименту. Сфера науки взагалі перебуває у занепаді – свідчень цих явищ аж занадто багато.

8. Система охорони здоров’я, як спадкоємиця радянського Мінздраву, досі є слабкою і точно не відповідає очікуванням українців. Життєвою звичкою кожного з нас стало звернення до лікаря винятково у випадках коли «домашнє» лікування не допомагає.

9. Українською мовою досі володіють не всі громадяни України.

10. Стосунки з державами, з якими в нас понад 2 / 3 спільного кордону, наразі є ворожими. У довгій перспективі для України це дуже недобре, але тут нам, напевно, просто історично не пощастило з сусідами. З одним так точно.

Це мій перелік. Він не є винятковим, та я оцінюю його виключно як привід для роздумів. На тему, що саме кожен із нас може зробити, аби наступні покоління більш оптимістично оцінили наші зусилля.

Автор: Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні