Був я сьогодні на науковій дискусії в Університеті Короля Данила на тему патріотичного виховання. У заході взяли участь нардепи, історики та громадські діячі, пише Максим Карпаш у Репортері.
Учасники дискусії, за думкою яких мені як інженеру, інколи було складно встежити, зрештою зійшлися на тому, що патріотичне виховання слід реалізовувати через належне викладання української мови, культури та історії у закладах освіти, через ЗМІ й соцмережі. І тут мені згадалось, як керівництво одного з наших національних вишів, наставляючи підлеглих до активнішої роботи та відмовляючи їм у грошовій винагороді, закликало їх бути патріотами університету.
На мій непублічний коментар, що за патріотизм згадують, коли закінчуються гроші, відповіддю було ображене «ти нічого не розумієш».
Саме слово «патріот» має латинське походження – patrios (від одного батька) і patris (батьківська земля). Тобто, це група людей, які мають спільних батьків (родичів) і походять з одного місця. Таке багате у всіх сенсах підґрунтя протягом століть давало й даватиме дуже широкі можливості різноманітного тлумачення патріотизму.
Читайте Максим Карпаш: Як ми живемо із штучним інтелектом
На сьогодні найбільш нейтральним визначенням патріотизму є почуття любові, відданості та причетності до власної країни. Така причетність може бути комбінацією багатьох різних емоцій, відданості мові, культурі, політичним та історичним особливостям.
Нині, з цілком зрозумілих причин, «патріотичними» стають не тільки промови, заходи, дії окремих людей, одяг і твори мистецтва. З’являються «патріотичні» іграшки (у вигляді Мрії чи Патрона), аксесуари (телефонний чохол із тризубом), страви (бургер з булочкою у кольорах прапора) чи навіть назви – від перейменованого на Байрактар «руского радіо» до редиски сорту «Азовсталь»). Ми ще не дуже розуміємо, як на таке реагувати, тому часто не реагуємо взагалі.
Патріотизм не має шкали вимірювання, не має навіть бази для порівняння. Кожен народ у той чи інший період своєї історії його собі обирає чи винаходить.
Читайте Максим Карпаш: Тест на паляницю для вишів України
А я вирішив подивитись, як ми, наші сусіди та інші країни даємо відповідь на таке питання: «Чи повинні роботодавці під час наймання працівників надавати пріоритет представникам власної нації порівняно з іммігрантами?».
Отже, за даними Світового дослідження цінностей (World Values Survey), ствердно на це запитання відповідають: 30% німців, 38% британців, 42% французів, 45% американців, 65% румунів, 71% українців, 72% поляків і 74% росіян. Негативно – 46% німців, 36% британців, 40% французів, 30% американців, 8% румунів, 10% українців, 16% поляків і 12% росіян.
Неочевидні відповіді на доволі провокативне запитання. Ясно одне: ми можемо скільки завгодно називати себе патріотами, але такими нас роблять значно складніші етапи особистісного розвитку і ми по-різному будемо діяти на підставі цього.
Дякую ЗСУ за можливість писати українською та мати таку нагоду взагалі. Висновки цього разу робіть самі.
Максим Карпаш, професор Університету Короля Данила
Comments are closed.