Про це говорили 25 років тому, потім 10 років тому й аж тепер знову – об’єднання університетів. У середовищі вищої освіти ця тема зараз найбільш активно обговорювана. Велика кількість працівників системи різко проти, бо сильно ризикує втратити роботу, а частина закладів виступають за, бо це дійсно на користь. Спробуємо розібратись, перебуваючи трохи збоку, пише Максим Карпаш у Репортері.
Мусимо оглянутись на європейський досвід, адже саме в ЄС прямуємо. В ЄС процес об’єднання університетів розпочався в кінці 1990-х, активізувався в середині 2000-х.
Для цього були такі причини та передумови:
- Реалізація Болонського процесу, який стандартизував вищу освіту та сприяє міжуніверситетській співпраці.
- Тиск урядів до об’єднання з огляду на бюджетні обмеження.
- Зростаючий фокус на дослідженнях та міжнародній співпраці, які точно посилюються завдяки укрупненню.
Усе це актуально й для української системи вищої освіти – ми спізнились вже на 10-15 років і до того ж у нас війна.
Система вищої освіти в Україні велика, а отже її реформування нестиме потенційні вигоди та втрати. Спробуймо їх розглянути.
Переваги:
- Підвищення ефективності та розподіл ресурсів. Консолідація усіх видів ресурсів на дубльованих освітніх програмах призведе до підвищення їх конкурентоздатності та вивільнить кошти на дослідження, гранти й розвиток матеріальної бази.
- Підвищення якості досліджень. Концентрація ресурсів у тих сферах, де вже є успіхи, як правило, призводить до їх розвитку – залучення більш талановитих студентів та вчених, проривів у дослідженнях тощо.
- Підвищення відповідності. Потужні регіональні університети будуть більш адекватно реагувати на потреби конкретних громад, де вони розташовані.
- Міжнародна співпраця. Тільки сильні й великі українські університети мають шанси конкурувати з європейськими та світовими лідерами. Чинник «масштабу» наразі грає проти нас.
Недоліки від об’єднання, які можуть бути:
- Втрата інституційної ідентичності та різноманіття. Якісь традиції та ідентичності будуть втрачені, можливо, обмежуючи внутрішнє різноманіття пропонованих освітніх програм.
- Соціальні та економічні наслідки. Якусь кількість робочих місць буде втрачено, що негативно позначиться на соціально-економічному становищі невеликих міст, де роль університетів є домінуючою.
- Опір змінам та політичні виклики. Реалізація об’єднавчих заходів зустрінеться з опором з боку викладачів, які бояться втратити роботу, що своєю чергою вплине на політичну ситуацію на місцевому чи національному рівнях.
- Невизначеність щодо якості освіти. Об’єднання має на меті її підвищити чи хоча б втримати на існуючому рівні, ризики щодо якості певних програм чи напрямків досліджень ймовірні.
Загалом, практично у всіх державах Європи – Фінляндії, Німеччини, Данії, Іспанії тощо – досвід об’єднання та укрупнення університетів був успішним. Нові інституції постали як потужні освітні та наукові центри. У Франції навіть не побоялись об’єднати Сорбонну та Університет Парі-Сюд.
Читайте Максим Карпаш: Що не так з антипремією «Академічна негідність»
Оптимізуючи мережу закладів вищої освіти слід пам’ятати, що на меті цього маємо створення доступного та наукового середовища, що слугуватиме студентам, викладачам і суспільству.
Направду, кожен український університет унікальний. Але за вельми рідкісними винятками ми не можемо констатувати справжнє, не для сайту/фейсбуку/інстаграму, живе середовище, у якій спільнота студентів та викладачів співпрацюють на користь самим собі та суспільству. Бо якби так було, ми б мали у кожному з таких університетів хоча б один стартап.
Максим Карпаш, професор Університету Короля Данила
Comments are closed.