VI. ГЕРАКЛІТОС З ЕФЕСОСУ, – продовження серії “Історія філософії по-гуцульськи” від о. Юзефа Тішнера на Zbruc.
Післідь ретенних бадань верховинских учєних виєв’єєтси, шо Діоґенес з Сінопеусу то направду є Митро Кулешя з Квасів.
Διογένης ὁ Σινωπεύς
Говорили про него: “Дурний, але свій розум має”. То був такий, шо йиму ни йшлоси ни про шо. Єк поїст, то поїст, а ни поїст, то годно бути й так, віп’є, то віп’є, а ни віп’є, то гай най буде. Може чьулисте про него, бо то вин сидів у бочьці. А було то в місті. Бочька була нимала, вид вина, май усохласи. Мішшєни радо го мали, бо він все їм файно радив. Але й доп’єти годен був. Раз го шош узлостили, взєв він у руки лямпу, йшов кріз місто і кого здибав, то світив му в твар.
“Шо робиш?”.
А він: “Шукаю людину”. Ни було людини. Тогди казав: “Єкбим мав такий писок єк ти, то бим го в гачіх носив”.
Кулешов Митро став за то, шо йкос раз прийшов д’нему пан из замку в Коломиї. А був то фийст панцкий пан. Єк увидів такого бідака, то хотів го чімс обдарувати, але ни гей знав, шо Митрови тра’. Радивси шо радивси, тай делінь питає си в Митра: “Шо бес хтів?” А вин: “Єдно, шобисте пане мині Сонечько ни затулєли”.
Але пан си ни утихомирив. Пислав д’нему дворака. А дворак видит, шо Митрик варит на ватрі кулешу, таку худу, тай йиму каже: “Єкби ти, Дми, умів кришечку карк зігнути, то на замку в Коломиї міг бес ни такий харчь мати”. А Митрик му на то: “Єкби ти умів’ис таку кулешку варити, то бих ни мусив перед панами карк гнути”.
Читайте: Історія філософії по-гуцульськи: Шо то було на почєтку? В-дих, ви-дих, від-дих
Кулешя Митрик з Квасів – наш гуцулский Діоґенес – був чьоловіком свобідним. Ни дав душі свеї прив’єзати до земних гараздів. Єк май менче мати, а єк май бирше бути. Бо то, шо маєш, і тебе має. Маєш поле, то вже прив’єзаний д’полеви. Маєш ліс, то прив’єзаний д’ лісови. Маєш бабу, то прив’єзаний до спідници. А єк так тя тото всьо пов’єже, то і ни зчюєш си, шо вже їс себе ни маєш. А тогди такий стаєш, єк та тінь. Все ни свій. Все чюжий.
А на Господа Бога вини ни змітуй. Раз Митрика змилило. Вивчєрі намовили го, шоби сів до корита, а вни го спустє Тисов в долини, то доплиє до Хуста, кажут там є шє май ліпші бочьки. І Митрик злакомивси. Раз в житю. Ну і шош єк корито перевернулоси, то мало бракувало, аби Митрик ни втопивси. Нарікав витак на Господа Бога, шо го з опіки свеї випустив. А вивчєрі му на то сказали: “Ти на Госпидка Бога ни нарікай, бо Бог Сітенький ни винен, іно сам ти винен, бо їс лихо сів”.
Читайте: Історія філософії по-гуцульськи: Анаксимандрос
Так то буває: зле їс сєдеш, а витак кричіш, шо Господь Бог винен.
Митрик Кулешя з Квасів спочів у Рахові, і там го поховали. Сегонне вже мало хто кємує, де йиго могила. Але перепис на добру кулешю по Митрику лишивси. А шо кождий гуцул знає кулешю заколотити, то ни перед ким вже ни мусит карк гнути. Йо.
Переклад Олеся Герасима
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.