Ситуація із виробництвом українських ракетних комплексів Нептун, один з яких потопив крейсер «Москва», нагадує старий студентський анекдот. Там на підготовку до іспиту не вистачило останньої ночі.
Але сьогодні в нас є набагато більше оптимізму щодо збільшення кількості і якості цього озброєння та максимально ефективного його використання, пише народний депутат Сергій Рахманін на порталі НВ.
Насправді програма Нептун тривала достатньо давно. Вона належним чином фінансувалася, ми ніколи не шкодували на неї грошей. І якщо виникала потреба знайти додаткові кошти, робили все для того, щоб цей проєкт належним чином фінансувався. І якби ще трохи часу, то він би був в абсолютно довершеному вигляді. І все було б добре, і у нас була б на озброєнні певна кількість ракетних дивізіонів. І можливо тоді, зокрема на Півдні, нашим військовим було б трохи простіше.
Але життя жорстоке, війна — тим більш дуже жорстока річ.
Проте навіть у цих, достатньо важких, умовах нам вдалося зберегти все, що необхідно — і потенціал, і можливість виробляти, і можливість доопрацьовувати, і можливість ефективно застосовувати. І тому на нас чекає ще не один випадок дуже ефективного використання різного озброєння, у тому числі й ракетного протикорабельного комплексу Нептун.
При цьому хотів би зауважити, бо, можливо, не всі це усвідомлюють, наскільки важко зараз працювати нашому оборонно-промисловому комплексу. Він працює в умовах війни, постійних обстрілів, дефіциту матеріалів, вузлів, запчастин.
Читайте: Твій дім там, де ти. Як у Франківську знайти недороге житло та коли оренда подешевшає
Цілком зрозуміло, що ворог знав розташування ключових об’єктів нашого оборонно-промислового комплексу і намагався прицільно по них бити з перших хвилин війни. Його першими ключовими цілями були якраз арсенали боєприпасів, ключові об’єкти ОПК, системи ППО та аеродроми. І це продовжується.
Але навіть в таких умовах, коли перерізана частина транспортних магістралей, коли частина території все ще окупована, наш оборонно-промисловий комплекс намагається робити все, що від нього залежить. Це дуже важко, але до цього долучаються всі, хто може. Кожна людина, яка здатна внести свій внесок в цей складний процес, намагається це зробити. І хай ворог не має жодних ілюзій: наша оборонка буде працювати, наші збройні сили будуть працювати, і вони працюватимуть на знищення ворога.
При цьому я вважаю, що наша протиповітряна оборона, ті люди, які забезпечували захист нашого неба, після завершення війни мають бути відзначені найвищими нагородами.
Я не знаю, якими словами вдячності ми маємо говорити про те, що, попри розрахунки ворога — а росіяни розраховували повністю подавити систему нашої протиповітряної оборони за два-три дні — ця система й досі існує і досі збиває літаки. Відомо про велику кількість відмов російських пілотів працювати над українськими містами, про їхнє небажання долітати до цілей — це якраз величезна заслуга нашої ППО, яке працює.
Як 100-літня Ядвіга Третяк з Лисця пережила одну війну та застала другу (ФОТО)
А зараз з’явилися ще й серйозні позитивні звістки про те, що наші західні партнери, які переконалися, що ми здатні битися стільки, скільки потрібно, нарешті готові нам надавати складніші, більш технологічні, дорожчі вироби, які нам потрібні зокрема для того, щоб майже повністю відновити наші системи ППО та радіоелектронної боротьби.
Донедавна не було зрозуміло, чи зможемо ми отримувати хоча б частково те, що просимо у західних країн — тому що, при всій повазі до ПЗРК, ПТРК, стрілецької зброї, бронежилетів і певної кількості боєприпасів, цього, на жаль, недостатньо для того, щоб вигравати масштабну, складну, важку війну, особливо у такого ворога, який спирається на дуже великий ресурс.
Читайте: Франківський історик Ярослав Коретчук: “Україна має стати центром антиросійського фронту народів, як хотіли в ОУН”
Як він їм користається — це інше питання, але з точку зору [кількості] ресурсів, співставлення наших можливостей і російських не нашу користь. Проте ми їх б’ємо, а зараз нарешті є надія, що ми отримаємо повноцінний ленд-ліз і те, що спочатку нагадувало дуже тоненький струмочок, а потім перетворилось на потічок, стане повноцінною повноводною рікою.
Користуючись нагодою, я б закликав громадян не нехтувати сигналами повітряної тривоги та, якщо є можливість, все-таки намагатися йти в бомбосховище або в укриття. Тому що навіть наша система ППО не завжди здатна відслідкувати ракету, а у ворога їх все ще достатньо багато.
Він зараз поранений, страшенно злий, і тому, на превеликий жаль, від обстрілів на сьогоднішній день не застраховано жодне місто, жодний населений пункт України.
Щодо настрою, який панує серед українських військових на Сході [де зараз розгортаються основні військові дії], то є таке трохи заїжджене, але дуже влучне словосполучення «робочий настрій» — я б саме так його охарактеризував. Тут немає жодного зайвого пафосу, немає — хоча все це достатньо виснажливо — якоїсь нелюдської втоми, люди виконують свою роботу точно, влучно, зі знанням справи, дуже ефективно і не маючи жодного сумніву у своїх силах, у своїй правоті і, відтак, у нашій спільній перемозі.
Це стосується абсолютної кількості тих військових частин, в яких мені доводилося перебувати, незалежно від місця їх розташування. І це дуже важливо: ці люди точно знають, що вони роблять, за що вони воюють, і власне в цьому і полягає секрет нашої перемоги, яка є неминучою. Питання тільки в часі та ціні, але кінцевий підсумок не викликає сумніву ні в кого, і це відчувається будь-де. Зрозуміло, ближче до лінії фронту сильніше, але певен, що й у будь-якому тиловому місті жодна людина не має жодного сумніву, будь-яке соціологічне опитування це підтвердить.
Але кожному громадянину України треба усвідомлювати, що путін зараз готовий на будь-що, щоб виконати бодай частину своїх планів.
Донедавна побутувала точка зору що, мовляв, військові ховають від нього реальну картину справ, що він до кінця собі уявляє масштаб цієї війни і зокрема масштаб втрат, які несе Росія. Це не так, все він прекрасно знає і все прекрасно розуміє. У мене є підстави вважати, що він має повну картинку і, наскільки я розумію, ця картинка тільки збільшує його бажання нас зламати.
Путіна абсолютно не лякають втрати, вони його жодним чином не зупиняють, і ця жорстка ситуація, в якій відбувається зараз домобілізація — прихована, проте достатньо суттєва, — того угруповання, яке понесло серйозних втрат в Україні, зайвий раз це підтверджує.
Треба розуміти, що для путіна зараз на карту поставлено все.
Його власне его, власна репутація — це єдине, що його цікавить. Йому потрібна ця перемога або те, що він зможе продати як перемогу, за будь-яку ціну, і він не зупинятиметься ні перед чим. Він готовий на будь-що, і його відповідь може бути не просто жорсткою — вона може бути дуже жорстокою та цинічною.
Якось одна людина, яка мала досвід спілкування з путіним і добре знає значну частину його оточення, мені сказала, що в принципі для путіна Україна була ледь не найбільшим подразником всі ці роки. Починаючи від ляпасу, який він отримав на виборах 2004 року, і закінчуючи подальшими подіями. Україна — це, умовно кажучи, його єдиний план, єдина мета, єдина фантазія, яка не збулася в реальності.
І тому ми були приречені на війну з Росією.
Якби вона не почалася 24 лютого 2022-го, вона б почалася 2023-го, 2025-го, будь-якого іншого року — питання війни було питанням часу. Для путіна це принципова ціль, розгромлена Україна в його уяві — це свідчення його величі.
Саме тому я майже впевнений, що він ні перед чим не зупиниться, і перш за все цілком імовірні достатньо жорсткі бомбардування та обстріли. Зараз невибірковому вогню може піддаватися будь-яке українське місто у будь-якій частині країни. Про це треба пам’ятати й готуватися до того, що випробування ще будуть і вони можуть бути дуже жорстокі.
Comments are closed.