Якщо і є щось, що справді єднає Схід і Захід України, то це тексти Жадана: україномовні, принципові, неприкрашені. Останні роки – великий прорив: щороку – нова збірка, а то й дві. Прози мало, бо війна, і він не зміг відмежуватися, спершу був провідником харківського Євромайдану, потім волонтерив. На щорічному літературному фестивалі «Meridian Czernowitz 2016» Cергій презентував нову збірку поезій «Тамплієри», де багато текстів про нас, до нас і після нас. Про відчуття реальності, аналіз крайніх точок України – від Донецька й до Чернівців – Жадан розповів «Репортеру».
– Сергію, чи усвідомлюєш, що вже увійшов до класики української літератури і чи змінює це тебе як людину й письменника?
– Мені це нічого не додає і нічого не забирає. До таких речей ставлюся доволі відсторонено. Переконаний, що коли письменник серйозно задумується над своїм місцем у літературі, то він перестає бути автором, а займається… не знаю… там історією літератури чи що.
– Ти активно курсуєш Україною, волонтериш, презентуєш… Чи далі «країна болить, як перебита лапа», і коли цей біль закінчиться?
– Та болить, безперечно болить. Інша річ, що якісь рани заживають, гояться, кості зростаються і, справді, це додає злості й сили. Я це бачу особливо серед людей, які живуть там, на сході – не тільки серед військових, а й серед цивільних. Адже вони намагаються тримати свою лінію оборони, яка не є аж такою зримою, як лінія фронту, але це не менш важлива лінія оборони, ніж та, яку тримають військові.
– На цій лінії оборони є і твій рідний Старобільськ. Чи їм ця ситуація також додає злості, місто змінилося?
– Безперечно. Там з’явилося багато людей, які готові щось робити і роблять. Тобто не зупиняються на словах і гаслах. Це війна, якої не мало бути: ми її не починали, її нам нав’язали. Я не перестану так говорити, бо маю таке стійке переконання.
– Але ж 25 років вдаваного патріотизму, ці урочисті ходи і все таке, а оборона тим часом була на нулі. Можливо, ми «заслужили» на цю війну? Хіба ж можна бути слабаками з таким-то географічним положенням?
– Ну, що ти?! Ми різні. Якби всі нічого не робили, то зараз взагалі б не стояло питання України. В умовах такої тотальної корумпованості й безвідповідальності ця країна збереглася – це вже показово. Очевидно, свідчить про те, що так, з одного боку, ми щось не так робили, але з іншого – ми таки не завмерли. Згадай 25 років нашої Незалежності – це ж не суцільні чверть століття корупції й казнокрадства, це ще й десятиліття становлення громадянського суспільства: постійних протестів, постійних спроб проламати ситуацію.
– Такі люди, як ти, сьогодні мають за собою певний актив, довкола вас об’єднується молодь з підвищеним відчуттям справедливості. Підозрюю, що ти скажеш ні, але чи готовий ти змінювати зсередини ситуацію в країні?
– Ти про політику? Вона ж у всьому. У нас була дискусія на тему літератури й політики. Я там згадував, що на останніх місцевих виборах я підтримав кандидатів від однієї з партій. Вони пройшли.
– І потім не скурвились?
– Поки що ні, не скурвились. Я з ними спілкуюсь, більше того – мені за них абсолютно не соромно. Думаю, якщо і будуть якісь зміни у нашому політикумі, то вони можливі лише так – через прихід не якихось міфічних сил, які мають оновити країну, не через месій, а за умови, що окремі люди будуть брати на себе певний сектор відповідальності. Інакшого виходу не бачу. Ну, виберемо ми нового президента, і? За цієї системи, яка є зараз, він теж буде красти.
– Ти якось сказав, що цей тур «Meridian Czernowitz» має політичне підґрунтя. Як так?
– Я маю на увазі, що в цьому проміжку часу в країні, де лише формується громадянське суспільство, де врешті формується якась по-справжньому державна структура, політичним є будь-який жест. Тому політикою є не тільки діяльність якихось партій, політикою може бути будь-який прояв життя. А чому ці гастролі політичні? Та тому, що держава як така не займається промоцією культури, тож цю функцію перебирають на себе приватні структури та особи. Довкола таких фестивалів об’єднуються ті, хто має власні цікаві концепції та ідеї, саме тому я говорю про політичну функцію «Meridian Czernowitz».
– Коли Харків розривався між Майданом і антимайданом, ти став таким собі проукраїнським рупором і навіть отримав за це по голові. Чи виправдала себе революція і чи змінилася справді країна?
– Країна, можливо й не змінилась аж так, але змінилися самі люди. Я міняюсь такою ж самою мірою, як міняються мої співвітчизники. Україна, нарешті, починає себе зовсім інакше трактувати у цьому світі, по-іншому сприймається саме поняття Незалежності.
– Сьогодні ти в Чернівцях. Минулого року під час цього ж фестивалю саме тут, наскільки пригадую, у тебе з’явився перший вірш «Тамплієрів». Він якраз про внутрішні зміни і любов, що тримає на плаву. Місто надихає чи сама літературна атмосфера?
– Місто – особливо… Чернівці для мене – це та Україна, яку мало хто знає. Століттями тут уживаються різні менталітети, віросповідання, мови. І нема ж війни! Це певний історичний досвід співіснування різних народів і різних традицій, це те, напевно, чого немає у нас там – на Сході. Цього там бракує, і це сьогодні – чи не найважливіше.
Фото: slavpeople.com
