Відверта розмова з начальником служби у справах дітей Івано-Франківського міськвиконкому Зоєю Сливкою.
— Пані Зоє, що є найприємнішим у вашій роботі?
— Якою б дитина не була, вона завжди має порядність і доброту. Наведу приклад ще з 1984 року. Тоді якраз прийняли постанову про боротьбу з самогоноварінням, алкоголізмом. Ми штрафували батьків, коли діти пили. І штрафи були дуже великі. Хлопець, який стояв у нас на обліку, перед приходом до мене випив пива. Кажу: «Юрчику, тільки батьків штрафували, а ти знову випив». — «Ні, Зоя Іванівна, я не пив». — «То поклянися моїм здоров’ям». А він: «Ні, ви би одразу вмерли…».
А найбільша подяка, що проходить час, і вони дорослішають. Моїм першим дітям зараз по 40?45 років, є серед них і бомжі, і депутати. І коли йдеш по місту, хай вони вже забули як тебе звати, але ж підходять і вітаються. Це — найбільша вдячність.
— А що було найбільш шоковим?
— Найстрашнішим був 1994 рік. Тоді померло п’ятеро моїх дітей. Пошесть тоді така була — алкоголь плюс димедрол. Як тепер пам’ятаю: один хлопчик, який був у мене на обліку, святкував день народження. Алкоголю було мало, тож наковтався таблеток і — смерть. А з однієї сім’ї померли двоє маленьких діточок. Той рік ніколи не забуду.
— Скільки років ви працюєте у цій галузі?
— У службі в справах неповнолітніх, колись вона ще називалася комісією у справах неповнолітніх — з 12 липня 1982?го. Тобто скоро буде 27 років.
— Що змінилося за той час?
— Раніше це був правовий орган, ми притягували батьків до адміністративної відповідальності, штрафували, подавали матеріали в суд про позбавлення батьківських прав. У 1995 році відбулися зміни в законодавстві. Зараз притягненням до адміністративної відповідальності займаються виключно суди. А нам передані повноваження з питань опіки й піклування: займаємося усиновленням, створенням прийомних сімей. У нас на обліку перебувають діти?сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. І, звісно, за нами залишилася профілактика.
— Яке найголовніше завдання?
— Перш за все, ми стараємося, щоб дитина була в сім`ї. Сьогодні держава проводить таку політику — якщо дитина залишилися без батьківського піклування, то вона не повинна йти на повне державне забезпечення. Головне — діти мають відчувати сімейне тепло. Тому наразі ставлення до проблемних батьків є більш профілактичним. Поки відправляємо матеріали до суду на позбавлення батьківських прав, намагаємося втримали цю родину на плаву, щоб батьки виправилися. Якщо це вдається, то матеріали із суду забираємо.
— А якщо батьків все ж позбавили опіки?
— В такому разі дитина може йти під опіку своїм рідним чи близьким. Пам’ятаю, був випадок з двома братами-близнюками. Маму-алкоголічку позбавили батьківських прав. Бабуся не хотіла оформлювати опіку. Дітям «світив» інтернат. Провели з бабусею бесіду. Кажу: «Як ви можете своїх рідних онуків віддати в інтернат?». Врешті вона погодилася.
— Але буває, що й не погоджуються?
—?Тоді, якщо дитина підлягає усиновленню, намагаємося знайти їй сім`ю. Зараз у нас створені прийомні сім`ї. Також щомісяця одну нашу дитинку всиновлюють. Це хороші показники.
— З яких сімей забирають дітей?
— Ми називаємо їх кризовими — це сім`ї, які належним чином не займаються вихованням та утриманням дітей.
— Як знаходять такі родини?
— Впродовж шести років ми проводимо дні захисту прав неповнолітніх у мікрорайонах міста. Двічі на місяць щосереди виїжджаємо в певний жек, куди збираються представники шкіл цього мікрорайону, лікарі, соціальні служби, міліція. І визначаємось — у цьому районі нас турбує така?то сім`я. Комісія іде туди і встановлює факт. Бувають випадки, але це вже крайня міра, що ми вилучаємо дітей одразу.
— Чи багато таких сімей є у нашому місті?
— Цифру сказати не маю права, але це близько півсотні. Річ у тому, що сьогодні та сім`я може бути кризовою, а завтра мама може виправитися, то ми вже з нею не працюємо. Якщо не виправляється, то відбувається позбавлення батьківських прав. Тому що дитина в тому дикому смороді, в тих антисанітарних умовах жити не може. Боляче, коли ти говориш з тими батьками, а вони кажуть: «А що тут такого. Я бідний, нещасний». Дитина не винна в тому, що вона народилася в такій сім`ї, і що такі її батьки. Вона заслуговує на краще.
Нещодавно ми вилучили хлопчика із такої сім`ї, він зараз в центрі, в Медині. Коли я з ним спілкувалася по телефону, дитина каже: «Ви знаєте, тут так багато дають їсти, що я навіть не можу з`їсти все». І він не хоче вертатися додому. Якщо дитина після того жаху потрапляє в нормальні умови, де є чиста постіль, де її годують, то вона так це цінує…
Comments are closed.