Олег Головенський На одному з інтернет-форумів була суперечка щодо того, що є Щастям. Як виявилося, більшість форумних «філософів» щиро переконані, що щастя в задоволенні гідного рівня тілесного споживання (тобто достатньому рівні «добробуту»). А це («добробут»), як каже більшість, напряму пов’язано із «розвитком продуктивних сил суспільства» (хе-хе!).
Осміяна меншість на тому форумі спробувала щось говорити про те, що, мовляв, навпаки, шлях-до-прогресу-і?споживання відводить, відтягує на протилежну від шляху-до-Щастя дорогу.
Людина на тому егоїстичному шляху переконана, що щастя є в задоволенні егоїстичних бажань (обжорстві, володінні, накопиченні, успіху, славі…).
…Є одна ферма на Рогатинщині, де свиням «крутять» Моцарта, переживають за їх «емоційний» стан, годують за спеціальними дієтами. Навіть вбивають, уколами присипляючи, щоб не «травмувати» психіку свиней (це м’ясо, кажуть, купляють навіть для харчування королівських родин Європи). Там продуктивні сили свиноферми на найвищому рівні. І тому «жителі» того закладу є абсолютно «щасливими», споживаючи блага, даровані «високорозвиненими продуктивними силами». Отже, «щастя» жителів свиноферми, безперечно, залежить від споживання (хавчика, музики Моцарта, стерильності…).
В людському суспільстві вони (високорозвинені продуктивні сили) здатні задовольнити тільки потреби недалекого «консумера» — споживача гіпермаркетів, турагенцій, психоаналітиків, «культурних» та «духовних» (зауважте, в лапках, бо сам термін Духовність сьогодні опущений до примітивного рівня вдягання вишиванок на День Незалежності) закладів.
Просвітлений рибалка на березі Індійського океану (безграмотний, який в житті своєму не бачив разом більшої суми, аніж півтора долари, і навіть не підозрює про «шалений прогрес» сучасного західного матеріального суспільства) щасливіший за середньостатистичного американського мультимільйонера (серед останніх «чомусь» і процент самогубств значно вищий — чи не від «щастя» споживання та постійної гонитви за химерним «успіхом»?).
Щастя — шлях протилежний до будь-яких егоїзмів споживчого розливу.
Щастя за межами споживання, соціалу і, навіть, культури (в тому числі фольклорної, псевдо-«духовної»). Воно недосяжне для смертних. Бо, досягнувши його, повернення назад немає…. Це якщо говорити про Абсолютне Щастя.
А дрібні скороминущі «щастячка» нашого життя (тобто всього лише позитивні емоції) — річ відносна. Для різних людей той самий стан споживання може означати абсолютно протилежне — для одного щастя недосяжне, для іншого — біда чорна…
Щастя — категорія не зі світу соціального: не зі «світу кількостей» (взагалі та споживання зокрема) і не зі сфери емоційних задоволень, а зі світу Вищого. Але нинішнє покоління про Вертикаль забуло. Чи часто ви дивитеся в небо? Колись на одному із місцевих телебачень був конкурс в стилі «впізнай (вгадай), де це місце»: зображення других-третіх поверхів будинків центральної частини Івано-Франківська. Більше 90 відсотків тих будинків, повз які ходимо мало не щодня, не впізнавали. Чому? Ми стали приземленими, дивимося не вище першого поверху, а частіше — собі під ноги. Символічно?
Філософ Лейбніц колись написав, що «ніщо не робиться без достатнього обгрунтування», маючи на увазі Творіння. То яке ж обґрунтування, запитаємо, було в Творця, коли Він із глини ліпив Адама? Видається, що тільке одне — у Поверненні, тобто віднайденні Сенсу. Що лише одне робить насправді Щасливим.
Був у першій половині минулого століття в Німеччині філософ Хайдеггер, який життя потратив в пошуках відповіді на запитання «Що є Сенс?» І спробував переконати, що Сенс за межами тілесного, в метафізичному. Він твердив, що «Сенс = Істина». Додамо: «= Щастя».
Роздумуючи про шлях досягнення щастя, Кант (також філософ) зауважував, що «мораль, власне кажучи, є вченням не про те, як ми повинні зробити себе щасливими, а про те, як ми повинні стати гідними щастя». Тобто, акцент робиться не на зовнішніх засобах досягнення щастя, а на визначенні й формуванні тих якостей та моральних механізмів всередині людини, які є обов’язковими на шляху. Щастя досяжне тільки у внутрішній Гармонії. А після цього в метафізичній практиці.
«Ми вас нагодуємо!… Ми не будемо красти як вони!…(от цим ви, можливо, нас і «ощасливили» б…) Прорив!… Добробут!… Європейська Україна!… Ми вас нагодуємо ще більше!… А ми ще смачніше!», — змагаються партії і політики в боротьбі за електорат. Тільки КоролЄЦ (хто йому то написав?) щось намагається говорити про метафізичне (по суті так, але не лякаючи цим словом маленького українця). Над ним сміється економіст Тєрьохін: «Та він ні про що! Жодної цифри!» (Справжній тобі адепт «царства кількості» в значенні Останніх Часів Рене Генона!) І хотілося б вірити в той «щасливий ЄЦ», тільки тінь Віктора Івановича над ним спонукає сумніватися…
Скільки не мудруй про Сенс, відповіді не знайти, бо воно за межами Буття — «в Ніщо» (Хайдеггер).
Бог створив людину, бо Він великий жартівник, кажуть просвітлені. Обгрунтування, без якого, за Лейбніцем, нічого не робиться (тобто Сенс), можна пізнати тільки ставши Ним… (А це вже кажуть буддисти і різного роду гностики).
