Підліток — це серйозний неспокій для батьків і величезна проблема для нього самого. Батьки часто просто не розуміють, куди поділося їхнє слухняне чадо, та звідки взявся цей конфліктний агресор.
Як знайти спільну мову із підлітком, «Репортер» спробував дізнатись у фахівців обласної психоневрологічної лікарні № 3. І вийшло не просто інтерв’ю, а цілий круглий стіл. Крім журналіста, в ньому взяли участь: Наталія Стрільців, заступник головного лікаря та в.о. завідуючої дитячого відділення; Оксана Чайка, завідувач відділенням медико-психологічної допомоги та соціальної реабілітації, Марія Микитюк, дитячий психолог.
Наталія Стрільців, Оксана Чайка та Марія Микитюк щодня стикаються з дітьми, на виховання яких батьки не знайшли часу
— Отже, чим особливо характерний перехідний вік?
Оксана Чайка: Це період формування особистості. Перед дитиною стоїть питання — хто я, який я? Це перший явний виклик батькам про свою свободу, утвердження незалежності. Плюс гормональні бурі. Усе це спричиняє емоційну розбалансованість. Часто у підлітка виникає невизначеність — куди мені піти? І дитина йде туди, де їй добре. Якщо батьки її не розуміють, то вона іде у групу, яка сприймає її такою, яка вона є, часто це може бути «вулиця».
Наталія Стрільців: Дитина взагалі характеризується емоційною нестійкістю, а в підлітковому віці вона стає ще більш ранимою. Те саме щодо контролю — тепер він має бути особливим. Контролювати повинні батьки, а не школа.
— Через це проходять усі підлітки?
Оксана Чайка: Так, просто інтенсивність різна. У деяких сім’ях підліток переживає це абсолютно безболісно. Треба у першу чергу говорити про сім’ю — які умови у ній склалися, які моделі поведінки взяла дитина, який там стиль виховання. Там, де батьки повністю заперечують думку підлітка, а ставлять тільки свої умови, відбувається відчуження дитини, вона хоче якнайшвидше піти звідти. Народжується такий феномен, як брехливість, це дуже притаманно підліткам. При чому часто брешуть так, що самі у це вірять.
— Які ще ознаки?
Наталія Стрільців: Жорстокість, агресія. Самоконтроль у підлітків слабший, ніж у дорослих. Дитина керується емоціями, бажання самоствердитися штовхає її на конфлікт.
Оксана Чайка: Тут треба говорити і про суїцид. Це також прояв агресії, вже до самого себе. Підлітковий період цим досить характерний. Підлітка найважче «прорахувати» — ти говориш з ним, він з усім погоджується, але якийсь маленький імпульс, і дитина вже накладає на себе руки.
— А гормони, перший секс?
Наталія Стрільців: З дітьми треба про це говорити. Бо як ти починаєш загортати тему в папірці, то дитина тобі цим і поверне, буде завертати свої проблеми й негаразди у ту ж обгортку. Батьки мають розуміти, що то є невід’ємна частина життя, тим більше нині є повно літератури, яку можна порадити дітям.
— Говорити — це одне, а коли дізнаєшся, що твоя 15‑літня донька веде повноцінне статеве життя?..
Оксана Чайка: Спершу треба дати раду своїм емоціям, як я кажу — переговорити з кращою подружкою. А потім проговорити з дитиною: з’ясувати, який рівень тих стосунків, що вона знає про безпеку і т. д. Піти до гінеколога. Не засуджувати й нічого не домальовувати у своїх фантазіях. Усвідомити, що дитина виросла, проаналізувати, чому у їхній сім’ї «це» сталося так швидко. «Пам’ятай, це має статися на красивому ліжку з коханою дівчиною», — так казала одна моя знайома своєму сину. І це дуже добре. Бо є такі мами, які кажуть: хай тренується. Все йде з сім’ї.
— З навчанням теж проблеми?
Оксана Чайка: До підліткового віку діти вчаться в силу закладених у них задатків, а підліткам вже потрібна мотивація. А от ту мотивацію дуже важко сформулювати, «Вчися, бо воно тобі треба буде у майбутньому», — далеко не завжди помагає.
Марія Микитюк: Для дитини треба бути авторитетом і вміти показати, що йому це буде треба. Для кожного випадку необхідно знайти свої аргументи. А взагалі-то треба розібратися, чому дитина не хоче вчитися. От нині у мене були пацієнти — дитині з низьким рівнем інтелекту батьки поставили таку високу планку, що це привело їх до психолога. Може, й ваша дитина просто не може дотягнути до поставленої вами планки?
— А система покарань і нагород?
Оксана Чайка: Всі ми — люди, сердимося, кричимо, можемо й різкою потягнути. Батьки мають зрозуміти, що покарання — це у першу чергу приниження. Зазвичай усі відхилення у дорослих з того, що у дитинстві вони відчули якесь приниження. Щодо системи заохочень, тут головне не переборщити, бо потім за будь-яку послугу доведеться платити. Певно, кожен із батьків знає свою дитину і знає, чим її можна заохотити. Головне — аби батьки розуміли, чому так сталося. А для цього потрібна довіра.
— Як її заслужити?
Оксана Чайка: Власний приклад — це раз. От ти сто разів сказав сину — будь чесним, а він чує, як ти по телефону обманюєш колегу. Його поведінка буде ідентичною. Друге — дитина має знати, що коли вона розповість про свій вчинок, то, можливо, буде покарана, але не засуджена, не знецінена, не почує «після цього ти є ніхто».
Наталія Стрільців: Взагалі, виховний інститут — надзвичайно складний. Немає готового рецепту. Батькам треба вчитися, головне — хотіти знайти рішення, зрозуміти свою дитину.
— А якщо просто перечекати, може переросте?
Оксана Чайка: Кожна ситуація індивідуальна. Але наслідки чекання можуть бути негативними — алкоголізм, наркоманія, проституція, раннє народження дітей. А найгірше, коли дитина неконструктивно проходить через підлітковий період, формується з певними психологічними порушеннями: виникає низька самооцінка, не вміє ставити цілі й досягати їх, будувати правильні стосунки з оточуючими. І це може призвести до виникнення психічних захворювань. Одним із правильних виходів із цієї ситуації є звернення до фахівців (психолога, психотерапевта, психіатра).
Comments are closed.