В Івано-Франківську ще є закутки, де відчувається подих старовини. Зазвичай це вулички, не зіпсовані ані радянськими «хрущобами», ані новітнім «елітним житлом». На них, як і 100 років тому, стоять одно- чи двоповерхові австрійські будинки, які щедро прикрашені ліпниною та потопають у зелені. Тротуари там вистелені теребовлянським каменем, а дорога, хоч і заасфальтована, втім зберігає каналізаційні люки із написом «Stanisławów». До таких загублених у часі куточків належить і вулиця Гнатюка.
.jpg "Вулиця Пелеша")
.JPG "Вулиця Пелеша")
Фото: Микола Волков
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Вона сформувалася близько 1890 року як безіменний провулок, що сполучав сучасні вулиці Франка та Марійки Підгірянки. Коли через шість років помер перший греко-католицький єпископ Станиславова Юліан Пелеш, вулиця отримала його ім’я. Це повністю влаштовувало діячів ЗУНР, поляків і німців. Перейменували вулицю лишень «другі совіти» – у 1945 році вона стала Крупської. Сьогоднішня молодь, на щастя, напевно й не знає, хто це така.
У 1991 році дружина й соратниця Леніна поступилася місцем відомому українському етнографові, академіку Володимиру Гнатюку. Цікаво, чому вулиці не повернули історичну назву, пов’язану з українським єпископом Пелешем, який до того ж був мешканцем нашого міста? Звісно, академік багато зробив для розвитку культури, але зі Станиславовом його зв’язують тільки роки навчання у тутешній гімназії.
На вулиці Пелеша, в будинку № 15, 28 серпня 1929 року народився відомий польський журналіст Тадеуш Ольшанський, який залишив два томи цікавих спогадів про Станиславів. Автор порівняв вулицю свого дитинства із тим, що побачив під час недавнього візиту до Франківська:
«По лівому боці, від вулиці Камінського (Франка), вздовж хідника тягнувся ряд одноповерхових будинків, старанно вибілених, з фіраночками та ставнями на вікнах, аби ніхто не заглядав, оскільки розташовані вони були дуже низько. За кожним з тих будинків був садочок з клумбами квітів, кущами аґрусу і порічок, грядками ярини, помідорів. Сьогодні в тих вікнах з дерев’яними рамами, що розсипаються, немає фіранок, видно слоїки з квашеними огірками та горщики з кислим молоком. Замість садочків скоріше хащі.
По правому боці вулиці Пелеша стояли, натомість, двоповерхові кам’янички. Гарні, з балконами, збудовані у сецесійному стилі ще перед Першою світовою війною. Вони вже мали не садочки, а лише невеличкі подвір’я. Тепер ці кам’яниці майже розсипаються, оскільки, напевно, ніколи не ремонтувались».
Старовинна поштівка відносить нас у австрійські часи. Тоді послання писали на лицевій стороні й чітко видно дату відправлення – 7. VI.1906. Увагу фотографа привернув наріжний будинок, що зараз має подвійну адресу: Гнатюка, 27 / Лепкого, 33. У 1905 році його спорудив поляк Станіслав Кнапік. На першому поверсі працював його магазин. Численні вказівники обабіч входу сповіщали, що тут можна придбати чай, каву, шкільне приладдя, пляшкове пиво, макарони та багато іншого. У дверях видно жіночу фігуру в спідниці – можливо, це дружина торговця. Над наріжним вікном другого поверху виділяється ліпнина у вигляді восьмикутної зірки, або октаграми. Можливо, це натяк на Вифлеємську зірку, яка вказувала шлях волхвам до новонародженого Ісуса? З давніх часів октаграма символізувала рівновагу та стабільність.
Втім стабільного бізнесу у Кнапіка не вийшло. У червні 1907 року газета «Кур’єр Станіславовскі» повідомила читачів, що «кам’яницю поверхову на розі вулиць Кілінського і Пелеша купив бойко Цмоць із Синьоводська, котрий торгує овочами в пасажі Гартенбергів, у промисловця Кнапіка за 70 000 корон». Українці не так часто купували нерухомість у Станиславові, і це викликало ледь не сенсацію.
