До появи Адама Міцкевича та Юліуша Словацького найвідомішим поетом Польщі був Францішек Карпінський. Він народився на Прикарпатті у 1741 році, вчився у Станиславівському єзуїтському колегіумі, залишив цікаві спогади з описом нашого міста. У 1880-х роках вулицю Лисецьку в Станиславові перейменували на Карпінського. Вона починалася від Ринку та продовжувалася до перехрестя із Бельведерською. Саме її ми бачимо на давній поштівці.
Праворуч височіє масивна триповерхова кам’яниця. Будували її у кілька етапів. Першу чергу здали у 1833 році. Потім розбудовували – у 1839-му та 1870-х. У плані будинок був Г-подібним, виходив і на Карпінського, і на плац Франца Йосифа (Вічевий майдан). Верхні поверхи здавалися під житло, а перший орендували численні крамнички, серед яких виділявся заклад Каетана Копача, що протримався на плаву кілька десятиліть. Першим власником кам’яниці був тутешній багатій Леон Сакс, пізніше вона перейшла клану Гальпернів. У 1899 року споруду викупили брати Гартенберги – Давид та Ігнацій.
У 1904 році на внутрішньому подвір’ї свого кварталу брати збудували пасаж. На поштівці його не видно, але він є! До нього вели п’ятеро входів, один із яких був саме з вулиці Карпінського.
У січні 1907 року кам’яниця Гартенбергів ледь не згоріла. Брати отримали страховку у 28 000 корон, відселили мешканців третього поверху та взялися за відбудову, яку завершили вже у вересні. То був не просто ремонт після пожежі – кам’яницю реставрували та розбудували. Завдяки модному місцевому архітекторові Яну Кудельському класицистичний будинок набрав модернових рис, прикрасившись мансардним дахом.
Наступного року на місці колишніх крамниць Копача та Вейдлера, що в наріжній частині кам’яниці, відкривається «Магазин модних товарів» Еміля Штаубера. Саме він засвітився на нашій поштівці. Власник не шкодував грошей на рекламу і в місцевій пресі часто друкував перелік своїх «модних товарів»: «Циліндри, капелюхи, рукавички, краватки, чоловіча білизна, взуття, палиці, парасолі, шкіряні вироби, парфумерія, а також усі прибори для подорожей. Плюс англійські ракетки та м’ячі для тенісу. І все це за дуже помірними цінами». Усі ці речі були викладені у велетенських вітринах, по обидва боки від головного входу. Аби товар не вигоряв на сонці, вітрини прикривали полотняні маркізи, які були надзвичайно популярні у старому Станиславові. Звернімо увагу на вузькі тротуари, де ледь могли розминутися двоє перехожих, а також на повну відсутність зелені.
Одразу за кам’яницею Гартенбергів стояв двоповерховий готель «Європейський», а ще далі проглядається дах Дирекції залізниць, спорудженої у 1894 році. До речі, це була найбільша споруда тогочасного Станиславова.
Через дорогу тягнеться квартал двоповерхових кам’яниць із численними крамничками. Прямо по курсу здіймається ратушна вежа – ще та, третя, довоєнна.
Що є нині? Вулиці Карпінського вже нема. До 1958 року вона називалася Першого травня, після чого її приєднали до Галицької.
Як бачимо, нема й будинку із крамницею Штаубера. Він розділив долю багатьох кам’яниць середмістя, зруйнованих австрійською артилерією у часи Першої світової. За Польщі на місці багатьох зруйнованих будинків звели нові, але ділянку кам’яниці Гартенбергів забудовувати не стали. Тепер звідси починається Вічевий майдан. Праворуч проглядається пасаж, де відвідувачів літнього кафе від сонця захищають традиційні маркізи.
По решті архітектури зміни разючі. Старого Станиславова вже не існує. Навіть ратуша інша. Тротуари стали ширші, встигли вирости дерева. Єдиним острівцем минулого залишився головний корпус медуніверситету (Дирекція залізниць). Єдиний плюс – після руйнування навколишньої забудови цю величну кам’яницю видно краще.
Фото: Микола Волков
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
