Вулиця Гіллера

Франца Краттера вважають найрезультативнішим старостою станиславівського округу. Багато зусиль він доклав і для розвит­ку нашого міста, а найбільше запам’ятався закладкою першого громадського скверу – Краттерівки (Вічевий майдан).

Фото: Микола Волков

Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького 

Та була у Станиславові ще одна Краттерівка. Так у народі називали прокладену за Краттера вулицю, що сполучала Середню (Чорновола) та Бруковану (Мазепи). На мапі 1887 року вона фігурує під назвою Нова. Незабаром її перейменували на Гіллера. Хто це?

У січні 1863 року на територіях, окупованих Росією, спалахнуло польське повстання. Керував ним Тимчасовий національний уряд, до складу якого входив і молодий журналіст Агатон Гіллер (1831-1887). Він завідував відділом преси, а пізніше навіть очолював повстанський уряд, правда, недовго. Після придушення визвольної боротьби Гіллер трохи потинявся Європою, доки не осів у Станиславові. Тут він заснував найпопулярнішу міську газету «Кур’єр Станіславовський», а невдовзі раптово помер від пневмонії. Повстанця дуже поважали й вирішили увіковічнити його прізвище на міських мапах.

За німців вулиця мала ім’я українського письменника Куліша, совіти перейменували її на Шевченка. Коли у 1961 році Шевченка стала сусідня вулиця Сталіна, то цю перейменували на Першотравневу. А ім’я Святослава Гординського (українського художника, поета, мистецтво­знавця, уродженця Коломиї) вона отримала вже при незалежності.

Головною спорудою вулиці був костел Матері Божої Неустанної Помочі, який відкрили у жовтні 1904 року. В народі храм називали значно коротше – «Аве Марія». На старій поштівці добре видно, чому саме так: причиною став черепичний дах із велетенським написом «AWE MARIA». Автором зовнішнього оформлення фасаду був архітектор Феліціян Боян, а бетонні роботи здійснювала фірма Домініка Серафіні, яка швидко завоювала популярність у місті високою якістю виконання замовлень.

Костел призначався для потреб польської гімназійної молоді. Незабаром із Рима для нього передали чудотворний образ Матері Божої Неустанної Помочі, який ще у ХVІ столітті освятив Папа Пій V. Органу храм не мав, натомість була фісгармонія – подібний на піаніно інструмент, звуки якого нагадують орган.

Після війни поляки вивезли чудотворний образ до містечка Полянице-Здруй, що в Нижньосілезькому воєводстві, а совіти перетворили костел на спортзал. Від початку 1990-х тут функціонує Дім молитви євангельських християн-баптистів.

Сто років тому вулиця Гіллера була забудована одноповерховими будиночками, типовими для Станиславова ХІХ століття. Особняк праворуч ідеально підходить під опис першого місцевого історика Грибовича: «Будинки на передмісті мають перевагу тим, що з фронту вони прикрашені ґанком із колонами та мальовничим парканом, а влітку оздоблені квітучим садом». Особняк із колонами належав ксьондзу Юзефу Стельмашинському – катехиту сусідньої школи імені Чацького, який був головним організатором будови костелу.

На сучасному фото старі будиночки поступилися поважнішим кам’яницям. Так, червоної триповерхівки (Гординського, 12) на поштівці 1907 року ще немає. Вперше вона згадується у переписних листах після 1910-го як нерухомість Герша Ґольдкланга. Перед війною там господарює якась пані Ґольдкланг, яка постійно мешкала у кам’яниці від 1914 року та є власницею всього будинку на п’ять квартир.

Жовта кам’яниця на розі має адресу Шевченка, 23. На жаль, вона не належить до пам’яток архітектури, тому інформації про неї нема. За зовнішніми архітектурними ознаками вона збудована у міжвоєнний період, ймовірно, наприкінці 1920-х. Тут міститься фірмова крамниця івано-франківського хлібокомбінату. Старожили кажуть, що «булочну» на цьому місці вони пам’ятають ще з 1960-х.