Словосполучення «прикинутись шлангом» набуло поширення у вісімдесятих. Доба тоді була навдивовижу «шланголюб-ною», і люди, яким було ліньки напружуватись і працювати, створили цілу «філософію шлангізму», катехізис якої ентузіасти й ентузіастки переписували від руки. Адже копіювальні пристрої у СРСР, як відомо, були заборонені.
У моєму архіві й досі зберігається примірник такого рукопису. В ньому міститься багато дивовижних істин, наприклад, така: «Секс – це пастка. Суспільство придумало секс для обернення у робочу худобу тих, кого йому не вдалось залякати». Завдяки цьому афоризмові тепер, з відстані двадцяти з гаком літ, починаєш розуміти, чому в СРСР «не було сексу». Там майже усіх вдалось залякати і не треба було втрачати сили на більш витончені методи закріпачення вільних мандрівників життя. Тепер, коли інструментів залякування у суспільства поменшало, секс перетворився на дієвий засіб перетворення нормальної людини на машину, яка заробляє гроші і не думає про самовдосконалення.
Ще одна істина стосується суспільних змін: «Кожна революція починається голодом і холодом, а закінчується голодом, холодом і глибокою вдяч-ністю до вождів. Висновок: майбутнім вождям революцій треба дякувати ще в колисці шляхом тихого придушення подушкою». Ця істина вчить нас стоїчно відноситись до таких класичних прикрощів, як холод і голод. Адже, насправді, вони є безпечними практиками дієтичного закалювання порівняно із тими нещастями, які приїжджають до нас на спинах революційних драконів. Тому в наші дні залишається актуальним те питання, яке колись поставив перед людством поет Наум Коржавін: «Какая сволочь разбудила Ленина, кому мешало, что ребёнок спит?». Люди, не шуміть, не будіть потенційних вождів. Нехай вони і далі смок-чуть рожеві пальчики і бачать кольорові сни.
Філософія шлангізму близька до просвітленого вчення останнього з Будд. Той, хто прикинувся (і відчув, що важливіше) шлан-гом, той здатний пропускати крізь себе повільні води епохи і не затримувати їх священної течії тим дрібним егоїстичним корком, який називається «моєю особистістю». Рано чи пізно вода випхає корок. І він лежатиме, порепаний і голий, на смітнику. Натомість шланг перемагає світ своєю неприсутністю в ньому. Змінюються назви держав і прізвища президентів, гасла партій і колір купюр, а шланг тихо лежить собі у затінку і чесно виконує свою немудрящу пропускну функцію – транспортує чергову порцію порожнечі із пункту «Г1» до пункту «Г2».
Ще одна істина з цієї великої і невмирущої філософії: «Якщо існує Вінні Пух, то варто стати його двоюрідним братом. Багато меду ти їсти не будеш, але й не перетворишся у покусану бджолами свиню». Враховуючи, скільки навколо нас покусаних бджолами родичів П’ятачка, починаєш розуміти, що отой метафізичний «Вінні Пух» шалено опирається намаганням прибитися до нього у двоюрідні брати. Це зрозуміло, адже меду в світі не так вже й багато. Тільки даси одну краплю комусь лівому і балакучому, а вже набігає ціла зграя ласих до солодкого. Тому справжні двоюрідні брати Вінні Пуха надзвичайно мовчазні і малопомітні.
Є цілі держави, які рушили у майбутнє під прапором філософії шлангізму. До прикладу Таїланд, мудрі керівники якого обрали «ліниву» стратегію модер-нізації. Може й нашим лідерам задуматись над медитативним спадком трипільських рільників і не напружувати себе індустріальними проектами? Адже наші дівчата не гірші за тайських красунь. Їм витягнути українську економіку із кредитної прірви, як два рази чхнути. Тільки треба легалізувати те, чим більшість із них й так щоденно займається. А там вже для нас відкриється справжній рай: туристи, туристи, цілі хмари товстеньких заможних, напханих грошвою туристів. А ми лежимо на кримських пляжах теплими шлангами і рахуємо зелені купюри…
І тут варто згадати останню з великих істин філософії шлан-гізму: «Якщо тобі не вдається зробитись щирим шлангом, спробуй стати хоча б краником із міцною гумкою на клапані».
