Сицилія — щедра на сонце земля, тому уявити, що тут є місто, яке називають темним, — майже неможливо. Та воно є — це Катанія. Там найбільше сонця, ніж будь де в Італії, аж 2 528 годин на рік. То чому ж воно темне? Місто розташоване біля найвищого діючого вулкана Європи — Етни. І через таке сусідство зазнало багато руйнувань. Катанію заснували грецькі колоністи близько 2,5 тис. років тому. Щоразу після вивержень мешканці відновлювали місто, намагаючись зберегти його красу та самобутність. Тутешні будівлі та монументи зведені з чорного вулканічного каменю — тому Катанія й видається темною.
Мені вдалося побачити її на власні очі у 1999 році, коли на Сицилії проводили другі Всесвітні військові ігри. Свої країни на цьому форумі презентували понад 150 армійських клубів. Усе відбувалося як завжди на змаганнях найвищого ґатунку, але була одна відмінність — на парад усі виходили у військовій формі. Наприклад, були хлопці з африканських країн, які йшли у сандалях зі шкіри, шкіряних накидках чи пов’язках, а в руках тримали списи з яскравими кутасиками біля вістря.
У військових завжди були в пошані традиції обміну. Так робили наші діди в Берліні, обмінюючись годинниками, так зробив і я з вояком замбійської армії. Ми обмінялися шапками. Я віддав парадний кашкет 61 розміру, а взамін отримав ритуальну шапочку воїна Замбії, обшиту маленькими дзеркальцями й розшиту яскравими блискучими нитками. Вона була меншою від моєї на 10 розмірів, тому виглядала на мені, як тюбетейка. Можна лише уявити, куди використав мого кашкета замбієць…
Жарти-жартами, але маленькі африканські воїни-спортсмени в їдальнях пожирали стільки макаронів, що я б не з’їв і четверту частину того. А все тому, що вони були марафонцями і стаєрами, які за дистанцію спалюють таку кількість енергії, яку швидко відновити можна лиш вуглеводами. Тому ще раз хочу наголосити тим, хто сидить на дієтах, лежачи на дивані. Можна їсти будь-що у розумних межах. А ще треба просто рухатися, спалюючи залишки вуглеводів і жирів. Поборіть свою лінь, переступіть через «не можу», щодня пройдіть або пробіжіться хоча б 30-40 хв., і вже через місяць ваш організм сам проситиме руху.
Сьогодні приготуємо Аранчіні — паніровані та обсмажені рисові кульки з начинкою. Беремо телячий бульйон і варимо в ньому рис, не перемішуючи, тоді рис буде липкішим — для зручності формування кульок. А для більшого ефекту додамо 150 г потертого сиру й шафрану. Викладемо охолоджуватися на пательню. А тим часом тушимо на вершковому маслі грубо порубану цибулю, моркву й селеру (грубо тому, що ми згодом їх позбудемось). До них додаємо фарш і, посоливши, тушимо на сильному вогні 5 хв. Потім додаємо 100 г білого вина та виварюємо цю суміш наполовину. Додаємо зеленого горошку і тушимо ще 10 хв. Знімаємо з вогню, викидаємо овочі, додаємо кубиками порізаний сир (100 г) і перемішуємо, додавши томатної пасти.
Рис охолодився, начинка готова, беремося до основного. Мокрими руками беремо на долоню рис і робимо паляничку з ямкою, в яку покладемо начинку. Обережно стискаємо долоню і зверху накриваємо рисом, перекидаючи з руки на руку, робимо міцну кульку. Її замочуємо в яйце, посипаємо сухарями та кидаємо на пательню з високими краями, де заздалегідь уже розігрілася оливкова олія. Смажимо 2-3 хв. і викладаємо обсмажені кульки на паперовий рушник (аби стекла олія).
У Катанії порцію із трьох кульок подають на листі апельсина і з трьома кружальцями сицилійського апельсина, який, до речі, плодоносить там цілий рік.
Нам знадобиться:
рис — 1 кг;
бульйон — 2 л;
сир твердий — 250 г;
цибуля — 1 шт;
морква — 2 шт;
селера — 1 корінь;
біле вино — 100 г;
зелений горошок — 200 г;
томатна паста — 200 г;
яйце — 4 шт.
вершкове масло — 100 г;
шафран — 10 г;
сухарі терті — 1 пачка.
Смачного!
Comments are closed.