Овен – це весна і квітень. Така собі зодіакальна «арка оновлення». Лише радіти і грітися на сонечку. А тут на «Інтері» показують співачку, яка без зайвих комплексів рубає естрадно-ужиткову правдоньку: «Від Овнів лише овно». Зрозуміло, що на такі її слова можна й не звертати уваги. Хто, врешті-решт, хто вона така? Нахабна жінка з хижим носом. Котра, як виглядає, вже програла вирішальні битви на дієтних фронтах. Тим більше, що її колишній чоловік-Овен, подейкують, дав їй привід злоститися. Волати до джерел космічної справедливості і грати з себе новітню Касандру. Але, як би там не було, факт є фактом: небесного баранчика ображено. А в мене із цим знаком пов’язані певні вирішальні спогади.
…Це було у рік Мавпи під зорями Овену. Дівчина теж була першоквітневою «овечкою». Навіть тепер святкувати день народження у День сміху – приємного мало. Особливо, коли не мрієш про кар’єру блазня. А за тих часів, коли слова ще мали значення, а творчі вібрації «ласкових маїв» не плутали з музикою, такі співпадіння могли зіпсувати карму не тільки вразливому юному створінню. Тому квітень був «не її» місяцем. А в мене вдома було дефіцитне тоді шампанське. Хімічна речовина, здатна, за певної кількості, відволікати від усього, що не твоє.
А ще було величезне антикварне дерев’яне ліжко. Такі ліжка робили у міжвоєнний період. У них вмонтовували фантастичні сталеві пружини, на кріпленнях яких були вибиті мілітарні клейма з гарматками і написами німецькою. Панелі ліжка вкривав шляхетний темний лак. Він не так виявляв структуру дерева, як створював напівпрозору глибину. Та глибина брала денне світло у золотисто-медвяний полон. А ввечері лакована панель здавалася вертикальним темно-горіховим ставком.
На великому ліжку можна лежати в усіх напрямах. Це дуже корисно, особливо, коли під час сонячних збурень геомагнітні лінії втрачають чіткість.
Під знаком Овену я вперше зрозумів, що ліжко може бути повністю автономною державою. Суверенним самодостат-нім всесвітом, якому начхати на чужинців. У цьому світі, крім коханої, можуть мешкати простий білий щурик і товста шиншила. На ліжку можуть стояти тарілки і лежати пляшки. Під трьома товстими ковдрами можна створити всесвіт у всесвіті. Там буде волого, спекотно і неспокійно. Звідти можна вистромлювати руку і брати пляшку. Або щурика. Або нічого не брати, а просто вистромлювати руку. Залежно від настрою. А ще можна покласти на спід овечу шкуру (руно Овена) й від того на спинах виникатимуть лабіринти з рожевих кілечок. Немов луска на спинах жерців риб’ячого бога Дагона.
Тоді ми нічого не знали про постільних кліщів. У старому ліжку їх, мабуть, були мільйони. Але якийсь давній інстинкт підказав нам використовувати лавандовий лосьйон. Він робив тіла слизькими, прикольними на дотик. І ми намащувалися тою смердючою рідиною, як дурні. Все ліжко просоталось лосьйоном і кліщі сиділи тихо-тихо, не наближаючись до полотняних долин нашого всесвіту. Міль так само трималась осторонь і тільки крейзанутий квітневий комар, що пережив зиму, із дивною впертістю атакував нас. Коли ми його вбили, в ньому було ціле комашине барило нашої крові. Нам сподобалось, що кров була змішаною. Ми побачили в тому символ. Так я теж став трошки Овном. Бе-е-е…
З того часу минуло багато років. Старе ліжко, незважаючи на свою міць, не витримало пригод і розвалилось зі страшенним тріском. Всі, хто на ньому тоді був, отримали легкі травми. Ця домашня катастрофа сталася на Міленіум і знаменувала собою кінець ХХ століття. Наступні ліжка руйнувалися значно швидше (й не так катастрофічно), що свідчить про нетривкість теперішніх малих всесвітів та про загальний занепад цивілізації. Зате квітневі комарі такі ж прибацані, як у той рік Мавпи. Чи то Коняки? Пам’ять така зрадлива…
