Спека

Спека ніби сама собою виявляє таємні механізми нашого існування. Судячи з телебачення та інших картинок, таких механізмів є принаймні два. Перший умовно назвемо трансплантацією, а другий – реплікацією. Трансплантація – це коли щось звідкісь виймають (вирізають) і потім приживляють в іншому місці. Останнім часом трансплантація набула глобального масштабу: добрячий шматок півдня антициклони перемістили на північ. Тепер ми вивчаємо побутовий досвід тропічних країн, звикаємо носити у торбі пляшечку з водою, влаштовуємо не передбачені трудовим законодавством сієсти і шукаємо у домашньому взутті каракуртів. Питущі люди кажуть, що знову бачили у Дністрі крокодила…

Реплікація – це повторення і відтворення. Хвилі кліматич­ного екстріму постійно відтворюють одну й ту ж ситуацію: бажання сховатись під дахом, у горах, у воді, під водою. Раз за разом ми перетворюємось на кліматичних партизанів, які чинять пасивний спротив температурному режимові. Адже температурний режим відноситься до режимів такого типу, проти яких дуже важко чинити активний спротив. Якщо дощові хмари теоретично ще можливо розсіяти за допомогою ракет, то проти розжареного неба жодної зброї не придумано. Залишається рятуватися водними процедурами. І це також різновид реплікації.

Трансплантацію і реплікацію можна приручити. Можна перенести у свій світ фрагменти райського життя (холодне пиво, крижаний душ, потужний вентилятор) і включити механізм повторення. Можна звузити світ до самих лише приємних відчуттів і забути про час. У спеку про час забувати легше, ніж під час холодів. Принаймні, гудіння вентиляторів нагадує про перебіг часу не так настирливо, як гудіння газового лічильника. Тому літній формат часу, навіть за умов спеки, налаштовує на неспішні роздуми. Про те, наприклад, що все відносно, все тече, все змінюється. Що наближення сезону пожеж віддаляє сезон повеней і що між повенями і пожежами можна вставити (трансплантувати) шматок доволі пристойного існування (плюс пів  холодиль­ника крижаного пива).

Кажуть, що Україна невдовзі стане територією з різко континентальним кліматом. Що довгі приємні міжсезоння залишаться у минулому, зима стане сибірською, а літо єгипетським. Що каракурти фатально розширять зону свого мешкання, а комарів побільшає. А ще кажуть, що «класичним» людям у такому кліматі виживати буде важче. Тому вони відкочовуватимуть на північ цілими колгоспами. А на їхнє місце прийдуть авангардні покоління, більш пристосовані до різких перепадів температури, оптимістичніші та стійкі до павучих трунків. У них буде змінений обмін речовин, швидкий і «заточений» на обставини тотального пивного алкоголізму. Адже пиття горілки при тропічній спеці перетвориться на цілком занепадницьку практику.

Зміни сезонів у новому різкому кліматі супроводжуватимуться катастрофічними вітрами. Зі степів приходитимуть могутні осінні торнадо, які провіщатимуть закінчення спеки і настання зими. Тому міські будівлі робитимуть цилін­дричними, з вузькими вікнами і розвиненою системою підземних поверхів. Такі проекти вже існують і на папері виглядають вельми пристойно. В їхньому стилі житиме трансплантована сутність мілітарних бункерів. При наближенні смерчів у цих будинках автоматика зачинятиме вікна і двері броньованими шторами, а їхнє населення спостерігатиме за стихією, дивлячись на монітори систем зовнішнього спостереження. Не станемо уявляти, що робитиме населення будинків, створених у добу м’якшого клімату. Будемо сподіватись, що влада, як завжди, подбає про всіх.

У передчутті майбутнього нам залишається насолоджуватись останніми десятиліттями старого світу, залишками його поміркованого клімату, спекою, яка ще не стала єгипетською, і розслаблюючим гудінням вентиляторів. Адже мудрість – це пошук нерозгорнутих до повноти речей.