Один із найактивніших депутатів обласної ради Сергій Адамович у вересні минулого року захистив докторську дисертацію. Він ішов до цього останні вісім років. Про депутатство, науку та політику – читайте нижче.
— Пане Сергію, важко в наш час стати доктором?
— Я не ставив перед собою основну мету захистити докторську. Просто хотів написати книгу, дослідити цікаві для мене прояви дезінтеграції та консолідації в українському суспільстві, вивчити регіональні процеси та їхній вплив на становлення соборної України. У підсумку написав монографію на понад 1000 сторінок, а щоб захистити докторську, довелося скоротити текст наполовину.
Книжку писав серцем, а докторську – розумом. Бо раз уже є всі необхідні для цього дані, то усвідомлював – треба зробити. Для мене книжка і наука були своєрідним захистом. Тут я ховався, як у шкаралупку. Коли навколо бачив безлад і хаос, то закривався й писав.
— Довго працювали?
— У 2003 році я здобув ступінь кандидата наук і одразу сів писати докторську. Кандидатська була присвячена дослідженню суспільно-політичних процесів у Галичині в період Першої світової, а в докторській я вивчав політичну історію України в період незалежності. Тобто було складно ще й тому, що аналізував зовсім інший період. Об’їздив 11 центральних та обласних архівів, багато бібліотек.
Коли все було готове, то довго видавав монографію, бо шукав гроші. Потім пройшов довгу процедуру захисту. У дисертаційній роботі намагався об’єктивно показати всі події, зокрема й Помаранчеву революцію. У зв’язку з тим переживав, чи підтримають мою працю вчені в часи контрреволюції Януковича. Але минулого року все успішно закінчилося.
— І скільки коштує стати доктором?
— Мені воно не вартувало великих грошей, але зусиль доклав багато. Бо ж треба було їздити в архіви, витрачати час, робити копії, купувати книжки, друкувати статті в наукових журналах. Наприклад, одна сторінка коштує 30 грн., а якщо стаття має 15 сторінок? У мене було 58 статей… Хоч деякі були й безкоштовні.
Потім – друк книги, понад 18 тис. грн. Правда, усі кошти я «виклянчив». Півроку просив, де міг. Більшу частину дав Віктор Анушкевичус, а з рештою допомогли небайдужі до української історії підприємці.
Усе це коштувало великих зусиль. Сьогодні говорю про те, що докторська – це праця мого життя. Не знаю, чи щось таке ще зможу зробити, бо то титанічна робота.
Хоча й не приховую, що є викладачі, які купують дисертації «під ключ», тоді це коштує чималі гроші. Правда, коли ці «доктори» захищаються, то відповіді читають з листочка. Одразу помітно, що вони нічого в житті не читали й не писали самі.
— У Прикарпатському університеті ви знайшли себе?
— Я у вищій освіті з кінця 1990-х. Тут я викладаю три історичні дисципліни. Хоча за мою кар’єру викладача я читав приблизно 30 дисциплін – від історичної антропології до філософії та логіки. Спершу читав у Коломийському філіалі Прикарпатського університету, потім 3-4 роки – у школі міліції. Якби не пішов звідти, то вже став би полковником. Але там я відчував, що тупію, тому й пішов. Хоча в мене там залишилося багато друзів, а ще я тепер зовсім не боюся міліції, бо знаю, які вони насправді полохливі.
Зараз навчаю студентів, які мені завжди піднімають настрій, і яких я дуже люблю. Мені здається, що й вони мене поважають і люблять.
— На сім’ю вистачає часу?
— Моя сім’я – це дружина й донька, вчиться у другому класі. Обох дуже люблю. Дочка відчуває любов і дуже цим користується. А жінка – це Божий ангел. Вона терпіла весь той час, коли я писав кандидатську, а потім одразу сів за докторську. У тому, що я зробив, її величезна заслуга. Не знаю, хто б ще терпів часті поїздки і відрядження. Вона – мій дуже міцний тил, бо, чим би я не займався, дружина мене завжди підтримує.
— Багато часу займає депутатство?
— Двічі на тиждень (у вівторок та п’ятницю) я приймаю людей у громадській приймальні. Приходять з абсолютно різними питаннями. Великого напливу виборців немає. Але я завжди знаходжу, чим зайняти себе і помічників. Загалом вже відправив майже 150 звернень і десяток запитів. Є такі справи, щодо яких листуюся із чиновниками по півроку. Взагалі, про депутатство можу говорити годинами. Мешканці є різні: одні просять гроші, інші хочуть просто поговорити… Думаю, після цього мені можна буде дати другий фах – психолога.
— А які справи вам конкретно цікаві?
— Мені все цікаве. Є боротьба із забудовниками, є допомога виборцям коштами, є автобусні маршрути, газифікація у селі, діти війни, чорнобильці, домофони, тиск на бізнес, боротьба із гральними автоматами… Іноді ці справи не стосуються мого округу, проте я все одно ними займаюся. Комусь допоміг видати книгу, десь боровся з жеками. Так, я мінімум двох-трьох начальників ЖЕО змусив добре понервувати. Спершу в чиновників і комунальників виникало питання: від кого я, що я хочу і чиї інтереси захищаю? А потім дуже дивувалися, що я просто відстоюю інтереси мешканців, і мені за це нічого не треба. Практично щодня займаюся якоюсь справою. Іноді буваю знервований. Нарікаю на депутатський мандат, виникають думки все це лишити.
— Є причини покласти мандат?
— Є, але не впевнений, що це зроблю. У першу чергу через людей. От їду я в автобусі, а шофер не відкриває задні двері, і всі через це штовхаються. За логікою, мені має бути байдуже, бо в мене остання зупинка. Але починаю «виховувати» водія, він відкриває вже всі двері, а люди на мене нарікають, що я заважаю шоферу працювати. Зрештою залишаюся винним. Часто люди не готові захищати свої права, а без їхнього бажання я це не зроблю. Друге – не бачу перспективи росту і того, що я можу щось змінити. А третє – міг би зекономлений час віддавати сім’ї.
— Що дає вам статус депутата і статус доктора?
— Я не йшов на вибори, щоб перемагати. Мав непрохідне місце у списку і не був впевнений, що виграю мажоритарку. Йшов, аби дошкуляти Партії регіонів. Але виграв, тому зараз працюю. Поки буду відчувати, що потрібен, то буду працювати.
А щодо докторської, то наразі не помічаю, що статус доктора мене якось змінив. У нас буває таке, що, коли захищають докторські, то припиняють відповідати на телефонні дзвінки. Натомість я через тиждень після захисту стояв півдня на площі та продавав книжки на благодійному аукціоні.
