Що далі в ліс, то менше ефективних технологій. Така сумна доля засобів для інтелектуального обслуговування владної боротьби. Колись просте «забивання» списку кандидатів однофамільниками давало потрібний ефект. Тепер навіть бомбові педофільські скандали практично не впливають на остаточні підрахунки «електоральних курчат».
Але подейкують, що деякі види політичної зброї ще не виймалися з таємних арсеналів. Які технології ще не використані? Що заховано у чорних чемоданах політтехнологів?
Скажімо, одна з відомих універсальних «страшилок» для обивателя – сатаністи. Цей тренд викликає не менше обридження, ніж педофіли, але, окрім цього, актуалізує ще одну корисну для політтехнологій емоцію – страх. Якщо пересічній людині важко уявити тотальну загрозу суспільним устоям від підпільної мережі педофільських клубів, то факти, що підтверджують існування таємної сатанократії, вражають уяву електорату з ефективністю зброї масового ураження. Причина цього – багатовікова діяльність християнської Церкви, для вірних якої саме образ Князя Світу є зримим і звичним проявом абсолютного зла.
Спираючись на досвід попередніх скандалів, можна уявити собі технологію розкручування подібного «сатаногейта». Спочатку на якомусь задрипаному сайтику вивісять мутний відеозапис «чорної меси», серед учасників якої люди зі збудженою фантазією зможуть впізнати когось дуже схожого на нардепів X, Y або Z, або ж на близьких соратників одного (чи двох) кандидатів у президенти. Потім на одному з політичних шоу один із учасників згадає про цей запис. Його виступ буде нервовим до істеричності. Він пучитиме очі і махатиме руками. Присутні на шоу «представники народу» нагородять його рейтингом 99 %. За кілька годин мутний запис розмістять на провідних мережевих ресурсах. Наступного дня з’являться коментарі політиків з вимогою негайно розпочати розслідування. Прокуратура створить слідчу групу, а парламент – слідчу комісію на чолі з одним із колишніх офіцерів СБУ в ранзі народного депутата (у Верховній Раді таких багато).
Як і з попередніми скандалами, сатаногейт закінчиться пшиком. Ніхто нічого не зможе довести, але парламент «під шумок» прийме закон, котрий в майбутньому можна буде використати проти всього, що не так перехрестилось.
Зрештою, здичавіле від тотального політичного шарлатанства суспільство нагадує тяжко хвору людину, яка зневірилась у приписах медиків і віддає свої останні гроші й останні сподівання знахарям та ворожбитам. А ті розповідають хворому суспільству, що його біди не від мікробів корупції, які просотались у всі щілини соціуму, а від злих сусідів і поганих родичів, здатних зурочити і отруїти. В мареннях, якими останні роки живе українське суспільство, ці хворобливі фантазії грають ту роль, яка в здорових і бадьорих народів належить ідеям і філософії. Коли ж настане одужання? Питання риторичне.
