Щось у нас не теє. Суд забрав звання героїв у Степана Бандери та Романа Шухевича. З незалежного тестування зникли їхні імена, натомість там з’явилися дуже вже «сумнівно-героїчні» постаті. Але, на щастя, з сердець людей не так просто стерти імена правдивих героїв України.
Я от вважаю, що ми повинні сказати величезне «дякую» тим, хто намагається зробити з Бандери антигероя. Чому? Вже початок процесу з почесними званнями привернув до себе увагу тих, кому до того було наплювати абсолютно на все, і на героїв також. А все заборонене манить. Багато хто заради цікавості прочитав біографію Бандери і зрозумів — його образ досить таки відрізняється від того, який нам нав’язували й досі нав’язують «ленінці».
А що Степан Бандера від того перестав бути героєм? На моє здивування, і бруду вилили не так багато. Ті, хто хотів зняти з нього звання, уже заспокоїлись, маючи сатисфакцію. А ті, хто вважав його героєм, вважають так і надалі. Ніби нічого не змінилось? Але ж ні. Багато тих, хто вперше прочитав про Бандеру і проаналізував отриману інформацію, тепер мають своє бачення на його постать.
Такі вже ми є. Може, часом дивакуваті, а може, й ні. Просто все, чого нам пробують «втулити», викликає зворотну реакцію. Саме тому прихильників Степана Бандери стало значно більше.
Окрім лідерів повстанського руху, є тисячі невідомих, які провели свої кращі роки у лісах і криївках. Вони також є героями. Їхні спогади для нас не менш цікаві, ніж історичні факти. І спогади тих, хто пройшов вишкіл на мужність карпатськими визвольними стежками, не обмежуються лиш описом бойових дій. Багато хто з них згадує і про те, як же ж там харчувалися. Вживали, як правило, їжу, яка була традиційною для 1930-1940 х років Галичини та Волині: чир (каша з різних видів круп), балабухи (млинці з тіста і картоплі, печені на блясі). Рідше вдавалося готувати страви з м’яса. В основному тоді, коли відбивали у радянських та німецьких військ продуктові обози. Ліс був основним годувальником наших вояків. Коли заходили в села, то їли те, чим пригощали місцеві. А от молоко й будз на полонинах були доступні повстанцям.
Страву, яку ми готуватимемо сьогодні, я скуштував на горі Плоска. Зараз там «Буковель», а раніше було дуже красиво….
Ми залишали авто коло крайньої хати села Поляниця й тихенько йшли в гори 15 км — на перевал Столи, до притулку знаменитого на всі Карпати Івана. А вже Іван вів нас на полонину до пастухів за молоком, бузом і байками. Там я скуштував «повстанську» грибну зупу від вуйка Василє, яку колись його мама готувала в лісі воякам УПА. Рецепт не складний, а те, що буде смачно, я гарантую.
Отже, доводимо до кипіння один літр молока, трохи підсолюємо, додаємо перчику до смаку і лавровий листок. Ріжемо на кубики свіжі білі гриби та кидаємо на півгодини варитися в молоці. За цей час підсмажуємо на оливі дрібно порізану цибулю й потерту моркву. Коли все це порожевіло та притушкувалося, додаємо борошно. Постійно помішуючи, смажимо ще п’ять хвилин. Згодом усе це відправляємо в молоко з грибочками. Продовжуємо перемішувати, аби не утворилися грудочки з підпеченого борошна. За 10 хвилин забираємо з вогню, додаємо свіжого або сухого кропу. Смакуємо.
Аби приготувати,
нам знадобиться:
молоко — 1 л,
гриби — 600 г,
цибуля — 2 шт.,
морква — 1 шт. (велика),
борошно — 3 ст. ложки,
олія — 50 г,
сіль, перець до смаку.
І нехай ця зупка ще раз нагадає вам про наших (!) героїв.
