Долик — фронтмен івано-франківського гурту «4FRONT». Ці хлопці – чи не єдині в Україні, які у своїй творчості поєднують електро, хіп-хоп та європейську танцювальну музику. В Івано-Франківську «фронтовики» вже досить популярні, особливо серед відвідувачів нічних клубів. Знають їх і в Європі.
— Павле, ваш «фронт» із самого початку вибрав такий цікавий напрямок?
— Ні, ми починали з класичного американського репу, лише наш був україномовний. Гурт я створив зі своїм хорошим товаришем у 2006 році. У цьому стилі працювали чотири роки, але нічого успішно-комерційного не вийшло, хоч було багато концертів, але — для друзів і знайомих. Знаковим за цей час було те, що у 2008 році ми записали спільну пісню «Дух Заходу» разом з Вовою зі Львова.
Склад гурту з того часу змінився, лишився тільки я, тому у 2010 році вирішив зробити щось геть інше. Хотів створити такий собі український електронний проект, який був би аналогом того, що зараз роблять популярні Пітбуль чи «Imfao», але оригінальніший. З цим експериментуємо вже два роки.
— І в чому ваша оригінальність?
— У поєднанні європейської танцювальної музики, яка зараз запалює танцполи всього світу, з україномовними співами та речитативом. Саме на цьому зроблено основний акцент. Аналогу в Україні поки що нема.
— І що, нарешті пішла комерція?
— Пішла. Нас ставлять на всіх радіостанціях, які популяризують українську музику. До того ж, я довший час пропрацював ведучим у клубах, відчув тамтешню культуру та зрозумів, що виступати у клубах — найкраще, бо тут завжди є вдячна публіка. Тому наша цільова аудиторія — клуби.
Наприклад, наша пісня «Don’t Stop Me» вийшла у дев’яти збірниках клубної музики. П’ять із них — в Росії, три у Європі та лише один в Україні.
— Вітаємо…
— Я б не дуже вітав. Краще, аби таки в Україні їх вийшло більше. Просто у нас чомусь така психологія — любимо все, тільки не наше. Це ще такий пережиток Союзу. Та й клубна культура в Україні ще досить слабо розвинена, а ще менше — у Франківську. Не секрет, що україномовна музика зараз у занепаді, а українська електронна — то, взагалі, велика рідкість. Вимирає й український хіп-хоп, хоч є багато молодих виконавців, які працюють у цьому напрямку.
На жаль, в Україні хіп-хоп не успішний. У Росії він дуже комерційний, багато виконавців з цього живуть, є концерти. У Польщі — доволі популярний, як у нас, наприклад, попса. А ми це все вирішили об’єднати та популяризувати. Але я ніколи не заспіваю російською, бо люблю свою державу!
— Клубна музика більше зорієнтована саме на ритм, слова ж не так важливі?
— Пісня має пробуджувати в людині бажання танцювати. Потрібні кусочки класних фраз, які просто запам’ятати та під які легко танцювати. Попри це, у нас є й пісні з глибоким, серйозним змістом, наприклад, «Алхімік» і «Кiss», чи патріотичним — як «Дух Заходу».
Нашу музику можна назвати хаосовою. Взагалі є багато підвидів клубної музики, вона має трансефект, ніби вводить людину в якийсь такий акваріум, де людина живе цією музикою, музика проходить через неї. Є лише людина й музика — більше нічого. А коли ще слова класні, то вони зачіпають підсвідомо.
— Павле, за освітою ви медик, працюєте лікарем, а ще діджеєм на «Західному полюсі», пишете тексти, музику. Як усе встигаєте?
— Стараюся. А ще часу вистачає на рибалку, від якої я фанатію, пограти у футбол та подивитися, як грають інші. Зараз ми готуємо нову шоу-програму, тур по Західній Україні, плануємо зняти новий кліп.
— А спільні проекти, крім Вови зі Львова, ще з кимось були чи будуть?
— Ми не плануємо з кимось записуватися, бо хочемо закріпитися на вітчизняній сцені самі, аби нас не асоціювали з кимось ще. Хочемо, аби нас послухали і сказали: «О, вони класні, давай з ними щось запишемо».
Зазвичай молоді музиканти записуються з кимось відомим, аби засвітитися. Їх почули, але прив’язали до когось відомого, тобто не вважають їх самостійною музичною одиницею. Проблема і в тому, що більшість одразу хоче слави та грошей, не докладаючи до цього жодних зусиль.
Насправді — це важка робота, бо багато чого не вдається. Потім задумуєшся, а чи варто взагалі це робити? Але читаєш відгуки людей — їм це подобається. Тоді стає легше. Та й узагалі, музика — це наркотик.
Comments are closed.