Володимир Єшкілєв Люди прагнуть щастя. Себто, переселення у той казковий світ успіху, який їм показують у серіалах. Там, у яскравому світі, живуть у приміщеннях з наслідками євроремонтів, не працюють (лише сидять у красивих позах за красивими столами у красивих офісах) і приємно страждають від кохання. Люди прагнуть знайти ключі і паролі, якими відкриваються двері до того яскравого світу.
А там, де є попит, виникає пропозиція. Книгарні рясніють назвами: «Миллион за семь лет», «Замуж за олигарха», «Как стать VIP-женой» тощо. Ці видання мають постійний попит. Відповідно, ми можемо припустити, що існує значний прошарок населення, представники якого переконані – «секрети справжньої леді» набуваються не клубно‑салонним досвідом, а читанням «віп-опусів» на дивані. Ці люди – віруючі релігії успіху. Це вони ходять на тренінги для «суксесбіл-дерів», це ними наповнюються неозорі армії продавців біоактив-них добавок.
Не треба довго напружуватись для того, щоб уявити читача подібних порадників‑підруч-ників. Це дівчина (хлопець) з небагатої родини, стурбована (стурбований) цим солодким словом «успіх». У XIX столітті такі хлопці-дівчата шукали правильні ідеї і людей, що пишуть рекомендації. У двадцятому вони шукали партійних босів і професійної освіти. Тепер читають і мріють про те, яким рухом стегна треба зваблювати товстого дядьку, котрий у часи первісного накопичення капіталу встиг перетворити ваучери на об’єкти нерухомості. Адже книжки-порадники стверджують, що правильний продаж свого красивого молодого тіла є найпростішим способом отримати ключі від брами яскравого світу.
Оцінка товару відбувається без консультацій спеціалістів, переважно перед хатнім дзеркалом; хвіст розпускається (у прямому і переносному сенсах), трусики знімаються, живіт втягується. Хлопці шукають на своїх животах «кубики». Як правило, висновок самооцінки: «Гарне тільце. Дешево не продамся». Але справжні ціни диктує ринок, переповнений пропозиціями від власників гарних тіл. Конкуренція шалена і тільки справжнім носіям сексуальної харизми вдається прорватися. Натомість дев’ять із десяти спроб безпосередньо використати «дари природи» закінчуються лише прикрими спогадами. Що, в принципі, не заважає продовжити секс-пошук. Навіть якщо для продовження треба буде підлікуватися.
Ще рік тому здавалося, що паролі до брами яскравого світу видаються в банках разом із кредитами. Багато хто повівся на це «розводілово». Але ті паролі виявилися тимчасовими. Дехто встиг завдяки кредиту забігти до казки, сказати «Вау!» і знову повернутися до сірих буднів за турецькими склопакетами. І всі побачили у тому подих вищої справедливості. В аналітиків все це дістало назву «катастрофи проекту середнього класу». Не знаю, на якому рівні реальності існував сам той «проект», але катастрофу заперечити важко.
Легенди нової ери стверджують: існує певний набір слів, жестів, понять, поведінкових схем, «дорожних карт», за допомогою котрих проста людина може перейти з того світу, де смажать котлети на смальці та купують мівіну, до іншого – того, що у серіалі. Де в елітних ресторанах шляхетно споживають омарів з лангустами і п’ють бурбон з таким тоніком, від якого не тхне пластмасою. Шукачів паролів можна зрозуміти. Омріяний світ поряд. У тому ж таки смітнику, куди шукачі паролів скидають своє лушпиння, скромно лежать використані сусідами-«небожителями» пляшки від напоїв, що вартують шість‑сім місячних зарплат «простої людини». Українські смітники в тому плані – ідеальні місця демократії.
Але за межами смітників демократії меншає. Яскравий світ тому яскравий, що його намальовано на сірому полотні. Якщо на кожного «віпа» не буде десяти тисяч «пересічних», то який він тоді «віп». Тому біля тих ліфтів, що вивозять на вищі рівні, поставлено навчених псів. І не тільки чотириногих. Чим далі в майбут-нє, тим більше псів і тим вони зліші. З часом, пророкує дехто, псів стане так багато, що їх вже не втримати біля ліфтів. Тоді пси без усяких паролів забігатимуть на вищі поверхи і від яскравого світу почне тхнути псятиною. Втім, це лише прогнози. І поки що актуальність паролів під сумнів не ставиться.
Дехто пробує переконати себе, що яскравого світу не існує. Що успіх – ілюзія, а в паролях при уважному придивлянні можна побачити три шістки. Інші ж доречно нагадують, що один зі способів себе захистити – переконати своїх ворогів, що тебе немає. Треті при цих всіх «розмишлізмах» важко зітхають, махають рукою та йдуть собі працювати за тисячу гривень на місяць. І прірва між світами продовжує ширшати всупереч тим прогнозам, в яких нам обіцяли якесь там хитре «суспільство конвергенції» і якусь там «соціальну збалансованість». Газ дорожчає, кредити не видаються і жодні «баланси» не спрацьовують. А, значить, паролі до простого серіального щастя складнішатимуть. На радість псам.
Comments are closed.