Євгенія Ступ’як Як Церква ставиться до свята Івана Купала. Які релігійні догми порушують ті, хто його святкує. Про сучасну молодь загалом і про ту, яка обирає дорогу пастиря. Про священиків, яких потребує наше суспільство, і про тих, які самі порушують церковні і людські правила. Про все це «Репортер» поговорив із проректором Івано-Франківського Богословського інституту УПЦ КП, отцем Іваном Телятинським.
– Отче Іване, нещодавно було свято Купала. Що про нього думає церква?
– Найперше потрібно сказати про це свято з історичного контексту. Нічого спільного із православним святкуванням Івана Предтечі, Хрестителя Господнього, воно не має. Купала – язичницьке свято, яке супроводжувалося іграми (скаканнями через вогнище та ін.), заговорами, блудними оргіями. Навертатися таким чином до патріотичного, національного духу не потрібно. Люди, які цим займаються, грішать. Купала – це ідол, а Церква чітко каже: не зроби собі ідола і не поклоняйся йому. Ми поклоняємося тільки Богу – Трійці Святій, шануємо Божих Угодників, одним з яких є Іван Хреститель.
– То як церква рекомендує святкувати Різдво Івана Хрестителя?
– Це одне з найбільших свят, воно називається Світлим празником. Знаємо з історії, що з третього століття його святкує і Західна Церква, і Східна. Вже з четвертого століття, після Першого вселенського собору, воно вноситься в церковний календар. Треба сказати, що з понеділка після неділі Всіх Святих церква перебуває в пості, який готує нас до великого свята апостолів Петра і Павла. Тому ці дні не мають супроводжуватися ніякими розвагами. Потрібно перебувати в молитві, прийти до сповіді, причастя, відвідати богослужіння.
– Купала святкують переважно молоді люди. Як ви оцінюєте сучасну молодь?
– Зараз у молоді є багато негативу, зростає наркоманія, розпуста, є вбивства, і це все дуже страхає. Сучасне суспільство потребує, щоб Церква брала більш активну участь у виховному процесі молодого покоління. А Церква стикається з тим, що священики не можуть викладати в школі християнську етику. Ця проблема дуже актуальна. Бо якщо священик буде викладати в школі Закон Божий, то навіть якби дитина не хотіла слухати, але за урок щось відкладеться в її розумі – що можна робити, а що не можна. Проблема у тому, що в нас – багатоконфесійність. Тому в основі викладання християнської етики треба брати не те, що нас розрізнює, – догмати тої чи іншої конфесії – а те, що нас об’єднує, – любов до Бога, любов до ближнього, заповіді Божі та ін.
– А яка молодь зараз прагне отримати богословську освіту?
– Приходять різні. Більшість, що мені радує серце, хочуть відчути тут святість. Такі їхні почуття – романтичні. І головне, щоби ці почуття в них тривали, щоб вони не розчаровувалися в церкві. Бо церкву також наповнюють живі люди. Хоча церква є свята, тому що голова її – Христос. Мені здається, що в більшості ми докладаємо багато зусиль, щоб ці діти виросли добрими пастирями. Відповідальність священика дуже велика. І Україна ще потребує добрих пастирів. Мені також хотілось би звернути особливу увагу на те, що в українському суспільстві в якійсь мірі відбуваються негативні процеси щодо родинного виховання молодого покоління. Що закладено з молоком матері, людина несе через усе своє життя.
– Але знаємо випадки, коли священик не є таким добрим пастирем.
— Є різне. Ми не знаємо, з якою людина приходить метою. Вона може добре вчитися, не мати дисциплінарних зауважень. А потім…
Це не наша вина, це вина того священика, який взяв на себе цей тягар і не несе його гідно. Священик повинен бути зразком у будь-якому випадку, адже він є носієм закону Божого.
– Чи можна покарати такого священика?
— Є чіткі правила, яким має бути священик. Це апостольські правила, правила вселенських та помісних соборів, вчення святих отців Церкви. Найбільша санкція, яка може бути, – це заборона богослужіння. Її може видати тільки єпископ. Священик, який має таку заборону, не може звершувати священні таїнства.
– А чи багато молодих людей зараз обирають дорогу пастиря?
— У порівнянні з іншими роками дітей приходить менше. Найбільший наплив був у 1990- х роках. Зараз, якщо два претенденти на місце, – то дуже добре, є з кого вибрати. Священиків зараз достатньо, хоча доброго – іноді бракує. Ще одна річ – багато випускників не хочуть їхати служити на Схід України. А там непочатий край роботи. Там потрібен місіонер, такий священик, який міг би повести за собою людей. Відданий пастир не повинен дбати за свої матеріальні заощадження. Священик повинен жертвувати собою, вести за собою людей, і тим самим спасати їх і себе.
Comments are closed.