Міські житлово‑експлуатаційні організації наші громадяни не раз згадують «незлим-тихим словом». Позитив у той бік лунає вкрай рідко. Про проблеми жеку, фінансування, кадри та незвичні підходи до роботи – у розмові з начальником ЖЕО № 2 Івано-Франківська Олександрою Петрик.
– Пані Олександро, про жеки зараз говорять або нічого, або погано…
– На внутрішніх нарадах колись пропонувала – давайте зупинимо один жек на тиждень чи на два. Мої люди готові піти за свій рахунок. Аби подивилися, що буде робитись…
– У чому складнощі роботи?
– Моя територія – це 81 житловий будинок, приблизно 6‑7 тис. квартир. Усі вони збудовані переважно 40‑50 років тому. Сказати, що там мережі вийшли з ладу, – це не сказати нічого.
– А як з боргами?
– Наші основні гроші – це квартирна плата. В більшості в ній закладена зарплата працівників. Я прийшла в жек три роки тому. Борги були по всьому. Зараз лишилося три основних пункти: Пенсійний фонд, ПДВ і «Теплокомуненерго». З тепловиками ми десь на 80 % уже розрахувалися. Із ПДВ не виліземо. Чому? Тому що там кожен день йшла пеня. Щодо Пенсійного фонду, то одне ЖЕО на рік платить 500‑600 тисяч гривень. Тут також проблеми, щодня пеня і штраф. З цього ми також не можемо вилізти.
– Чого жеку не вистачає в першу чергу?
– Я, зі свого господарського боку, підсилила би нас технікою. Бо та, що є, вона, перепрошую, старша за мене. Здалось би знайти тракторця, або якийсь такий прилад на допомогу двірникам. Щоби просто їздив і замітав тротуари. От цього мені бракує – записала собі на цей рік в плани. За ті роки ми купили маленький мотоцикл, щоб возив зварку. Є один зварник, він за цей мотоцикл відповідає. Раніше він виконував одну заявку на день, а тепер три-чотири. Купили ще таку маленьку китайську машинку, вона коштує 30 тис. грн. В організаційній частині дуже допомагає.
– Як у вас організована робота?
– У нашому жеку є аварійна диспетчерська служба. Там задіяні десять чоловік. Протягом цього часу вона себе дуже добре зарекомендувала. По-перше, людина має куди звернутися. Скажіть, в який жек ви можете цілодобово подзвонити та викликати електрика? Якщо приїжджає наша міська служба, то вона перекриває воду чи відключає світло і каже: прийде у понеділок жек і буде робити – сидіть без світла чи води. В нас такого немає. Приходять і в суботу, і в неділю. По-друге, майстри виконують і внутрішні квартирні роботи – ремонтують крани, бачки…
– Чому тільки у вас є така служба?
– Раніше воно було у всіх жеках. У нас просто збереглося, не розформували. Єдине, що ми «дотягнули», – організаційну частину.
– Як із кадрами?
– Скажу, наприклад, про двірників. Вони у нас отримують зарплату в першу чергу, бо в них вона найнижча. А кожен місяць є якісь додаткові роботи – от сніг грузити з вулиці Галицької. Двірник розуміє, що його робота прибрати, а от вже вантажити на трактор… Але вони виходять. Якщо людям зарплата видається вчасно, то вони дорожать тією роботою. Намагаємось і преміювати. У нас є два основні місця, звідки ми черпаємо кадри, – це села Узин та Височанка. Скажу вам чесно і відверто: в мене сьогодні черга з двірників. Знаєте, коли надаєш людині житло, вона наче міняється.
– Ви маєте таку можливість?
– Можливість була, коли у нас був гуртожиток тимчасового проживання. Моя думка така – потрібно мати в місті таке житло, де б людина, що йде працювати двірником, могла жити. Звільнилася – звільнила й житло. Звісно, на практиці це досить важко. От сьогодні прийшла до мене жінка. Працює у нас вже десь рік-два. Перед тим жила у селі, в підвалі школи, двоє дітей, чоловіка нема. Прийшла тоді і плаче. Що ми зробили? Була така майстерня, де сиділи сантехніки, буквально 10 квадратів. Її звільнили, підвели воду, каналізацію і туди поселили ту жінку з дітьми. Вона просто змінилася. Знає, поки вона працює двірником ЖЕО № 2, буде там жити.
– Ви ще й депутат міськради, що пріоритетніше?
– Жек. Моя робота тут, з людьми. Робота невдячна. Та можу тим похвалитися, що інколи і вдячна. Бо приходять люди і кажуть – ми вам дякуємо, що дотримали слова і зробили ремонт сходової клітки.
– Чи вдається вам завдяки депутатству лобіювати вирішення комунальних проблем?
– Я не такий дуже лобіст. Все ж таки закладаємо якісь кошти з бюджету розвитку, з основного бюджету. Можемо щось порадити нашому управлінню. В мене є депутатські кошти. Вже стільки за ці роки вхідних дверей зробили, за 200 перейшло. Дашки намагаємося ставити. Є навіть такі будинки, де і під’їзди зроблені, і двері, і дашки. Сиділи і думали, що там робити далі. Вирішили вхід до під’їзду закласти плиточкою. Особливо у тих будинках, де люди акуратні. От щодо ремонту сходинкових, тут ще треба роки зо два-три. Часто люди кажуть: «Років 40 ніхто нічого не робив». Треба було щось до цього часу трошки робити. Не люблю попередників критикувати, у них були свої проблеми. Але стараюся так працювати, щоб мені потім не сказав хтось – що ти там робила?
