Навіть після 20 років незалежності Україна і надалі залишається для європейців «терра інкогніта» – невідомою територією. Навіть ті, хто тут побував, не можуть до кінця зрозуміти державу, де багатство є сусідом бідності, а гостинність – сестрою байдужості. До вашої уваги – може, трохи наївні враження французького студента Олександра Жоао, який недавно гостював на Прикарпатті.
Одного дощового літнього ранку я відкрив для себе Україну. Сучасний Київ являє собою цікавий синтез архітектурних стилів. Неокласичні будівлі, барокові церкви та модернові споруди досить гармонійно співіснують поруч. Імпозантні споруди, у яких раніше жила лише партноменклатура, перетворені на дорогі бутіки.
Перехід країни до ринкової економіки не міг бути безболісним, на що яскраво вказує неймовірна кількість дорогих авто на вулицях столиці. У найдорожчих кварталах Києва концентрація автомобілів BMW та Mercedes є рівноцінною Монако чи 16-му округу Парижа*. Враховуючи те, що середньомісячна українська зарплата становить 200 євро, неважко здогадатися, якою тернистою була дорога цих «нуворишів».
Після 12-годинної подорожі поїздом ми нарешті дісталися до Івано-Франківська. Життя тут здається значно спокійнішим. На відміну від столиці, в архітектурі домінує польський та австрійський стиль. Як і повсюди на заході країни, переважає українська мова спілкування.
У Карпатах сонні села мирно співіснують з туристичними центрами. Наприклад, Буковель – маленький український Куршевель*, який дихає шиком та новизною. Готелі тут виростають, наче гриби.
Можна багато розповідати про те, що мене вразило чи шокувало. Але найбільше я був здивований ставленням українців до релігії. Якщо у Франції прихід повністю складається зі старших людей, то в Україні ходять молитися цілими сім’ями. Однією із несподіванок стала велика кількість прихожан, які стають у чергу, щоб поцілувати ікону. Для француза незвично бачити стільки людей у церкві одночасно. Іншим сюрпризом став прейскурант на церковні послуги – молебень, весілля чи хрестини.
Безпека на дорогах не є пріоритетом українців. Стан доріг є, м’яко кажучи, тривожним, навіть у великих містах. Про ремені безпеки тут згадують рідко. Водії маршруток більше покладаються на свої маленькі іконки, ніж на правила дорожнього руху.
Я шокований кількістю політичної реклами. Білборди, плакати, безплатні газети на вулицях. У Франції ця практика заборонена, за винятком виборчої кампанії, але в Україні – в порядку речей.
Судячи з кількості пенсіонерів, які працюють на своїх дачах і ділянках, молоді просто ніколи займатися господарством. Чи то навіть ліньки. Тоді Україна має нове покоління «білоручок».
При цьому виникає враження, що деякі городяни недалеко відійшли від сільського життя. Курей, гусей, свиней можна легко побачити на околицях навіть великих міст. А в селах свійські тварини мають повну свободу: корови можуть ходити по дорозі, перешкоджаючи руху авто. Це стало для мене екзотикою, адже у Франції люди вже давно не тримають вдома ані курей, ані корів, а овочі вирощуються лише на великих фермах.
Протягом своєї невеличкої подорожі я зауважив дві основні риси українців: гостинність і добродушність. Було приємно бачити, як незнайомі люди можуть із легкістю розмовляти, ділитися їжею, допомагати одне одному. Таке спілкування, на жаль, є менш розвинутим у моїй Франції, де найчастіше ти нікому не потрібен, крім себе.
Попри деякі негаразди, я би хотів побувати тут іще раз. Для мене Україна – це традиції. І українці повинні їх зберегти.
16-ий округ – один із найдорожчих районів Парижа.
Куршевель – найвідоміший французький гірськолижний курорт.
